У виставковому залі Житомирської обласної організації Національної спілки художників України з 21 жовтня по 9 листопада проходить 14-та персональна виставка житомирського художника Леоніда Шелудька.
Картини художника випромінюють свіжість і натуральність. В них увіковічена краса і барви Полісся.
- Кожна робота народжується по-різному. Над однією працюєш швидко, до іншої повертаєшся протягом року. Мотиви знаходяться в різних моментах життя, в залежності відвідування якихось конкретних місць. Потім починаю додавати, переосмислювати, ніколи не буває так, щоб щось додати не треба було. Буває так, що не вистачає чи групи дерев чи дерева, яке необхідне для того, щоб чи то створити середовище, повітря, простір. Часто буває так, що шукаєш конкретне освітлення, щоб можна було зіграти на якихось нюансах природи.
- Яка картина є самою улюбленою для Вас?
- Тяжко сказати, вони як діти, який палець не вдариш, будь-який болить.
- Як Ви починали малювати?
- Малювати почав я ще в дитинстві. Бачив як батько малює. В мене і дід малював, знав 6 іноземних мов, був офіцером царської армії, керував церковним хором. А потім був заступником райвідділу освіти, викладав іноземні мови на той час у семирічці. Саме цікаве те, що премію на той час давали серйозну - могли будинок дати, могли корову подарувати, могли коня дати за добру роботу. І таке було. А ось, батько до війни провчився в технікумі художньому, а потім в Києві з’явився художній інститут. Раніше ж його не було. До речі, художній інститут знаходиться в бувшій духовній семінарії. Чотири курси він провчився, потім війна, його забрали до Німеччини, був там гастарбайтером, і я до речі саме там народився. В 1962 році я поступив до училища, навчався, напевне доволі непогано, тому що на сьогоднішній день в музеї училища знаходяться деякі роботи, які я робив ще на 2-му, 4-му курсі. Моя дипломна робота виставлялась на 140-річчя Одеського державного художнього училища.
- Ви із творчої сім’ї, а чи Ваші діти продовжують Вашу справу?
- Так ні, звичайно. Хоча ж дані у сина були непогані. Він якось по-іншому сприймав світ. В дитинстві він малював аквареллю. Спалах ось такий був, а далі потух. А ви розумієте, що насилля в цьому плані творити не можна. Цьому життя треба віддавати добровільно.
- Як Ви оцінюєте стан сучасного мистецтва в Україні?
- Зараз набагато став слабший малюнок, а малюнок - це найвища ступінь чесності. Люди, які не зовсім добре володіють малюнком, не можуть зовсім добре виражати свої думки.
В мене з’явилась така думка, що почалось із наскельних малюнків, а закінчується ще гірше тому, що наскельні малюнки несли хоч якийсь зміст, наприклад ритуальні малюнки. А сьогодні такі речі, як символізм знищують духовність. А духовність зараз у нас більш декларативна. Ще Бонапарт казав, що без духовності нема і держави.

Автор статті: Людмила Харчук