Сьогодні, мабуть, мало хто і пригадає, що так іменували місцеві жителі Афганістану представників радянського військового контингенту, виведенню якого з цієї країни, після майже десятилітнього там перебування, 15 лютого виповнюється 23 роки.

У тому безглуздому, як свідчить історія, збройному конфлікті (25.12.1979 – 15.02.1989) Радянська Армія втратила, за уточненими офіційними даними, 14427, КДБ – 576, МВС – 28 чоловік загиблими і зниклими безвісти. 2378 із них – українці. Поранення та контузії зазнали понад 53000 чоловік. Медична допомога надавалася 463000 військовослужбовців. Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Героя Радянського Союзу, - 11 українців.

За оцінками незалежних дослідників втрати радянської сторони склали майже 140000 убитими; 350000 чоловік зазнали поранень. Причому, на їх погляд, через горнило війни пройшло більше 160000 українців, з яких 3360 - загинуло, а 60 – потрапили в полон.

Зрештою, статистика, оцінка доцільності участі тодішнього СРСР у громадянській війні далекої та чужої, однієї з найбідніших, не тільки Азії, а й світу, країни – ніщо у порівнянні з втраченими та скаліченими, у прямому і переносному значені, життями молодих юнаків, завчасною сивиною їх рідних, виплаканими сльозами матерів, сестер, коханих… І хто б чого не казав з висоти часу про цю трагічну сторінку, заперечувати факт мужнього, самовідданого та сумлінного виконання військовослужбовцями свого обов’язку, сподіваюся, не стане.

На жаль, відправлення на війну, виявилося не єдиним жахливим випробуванням для воїна-«афганця». Ще чиновник тодішнього великого та непереможного Радянського Союзу з легкістю дозволяв собі вислів «я вас туди (в Афганістан, - авт.) не посилав». Після його розпаду проблем у воїна-інтернаціоналіста, як не прикро констатувати, тільки більшало.

Сумна дійсність вдруге штовхнула їх до боротьби за виживання. Щоправда, тепер з хворобами, безробіттям, прогресуючою чиновницькою байдужістю і, як наслідок, злиднями. Не бачачи в парламенті жодної політичної сили, яка б ефективно, та в повній мірі, представляла і захищала інтереси ветеранів, учасників бойових дій, інвалідів та чорнобильців, усіх, хто самовіддано виконував свій військовий та громадянський обов’язок, ветерани-«афганці» на розширеному засіданні Правління Української Спілки ветеранів Афганістану ухвалили рішення про відновлення діяльності партії Союзу ветеранів,інвалідів,афганців та чорнобильців «СВІЧА».

Свій погляд про сьогодення шураві на наше прохання погодився висловити Микола Безпалко, воїн-«афганець», керівник Житомирського районного осередку Української Спілки ветеранів Афганістану(1998-2006 рр.):

«З проголошенням незалежності України, на жаль, вирішувати проблемні питання воїнів-інтернаціоналістів, в тому числі «афганців», стало складніше. Це стосується і виплати компенсацій за підірване здоров’я, втрачене життя, які, чомусь, часто називають пільгами. Річ у тім, що люди, які пройшли цю війну, зазнавали не лише фізичних ушкоджень, а й моральних, душевних травм. Це, якщо називати речі своїми іменами, - частково покалічені долі. Статистика цих життів, якщо би така велася, здатна жахнути навіть найбайдужішого.

Законодавство України містить низку правових актів – хороших законів – в яких чітко прописано статус ветерана «афганської» війни, розміри та види компенсацій. Але ми їх фактично не отримуємо. У правовій державі такого не повинно бути. Всі обіцянки якось вплинути на існуючий стан речей політиків у попередні роки, виявилися нічим іншим, як маніпулюванням нами. Жорстока реальність підштовхнула нас до висновку про помилковість сподівань на те, що наші інтереси спроможний захищати хтось інший. Це ми маємо і тепер будемо робити самі. Для позитивного вирішення даного завдання, нам слід постати згуртованою силою. В іншому випадку – з нами перестануть рахуватися, очікуватимуть, коли ми просто повимираємо.

Хочемо ми того чи ні, нам треба активніше спілкуватися, допомагати один-одному. Тривалий час цьому сприяє наш добре відомий побратим Віктор Развадовський. Звичайно, у статусі народного депутата у нього було куди більше можливостей ніж зараз. Та, повірте на слово, переоцінити його участь в увіковіченні пам’яті про загиблих наших земляків у далекому Афганістані, наданні допомоги їх родинам, пораненим товаришам по зброї, становленні та розвитку ветеранського «афганського» руху тощо не можливо. За це, користуючись нагодою, висловлюю Вам, Вікторе, щиросердне дякую».

До речі, 13 лютого поточного року під час мітингу-реквієму з нагоди чергової річниці виведення радянських військ з Афганістану квіти від учасника бойових дій в радянсько-афганському збройному конфлікті, депутата обласної ради Віктора Развадовського лягли до підніжжя пам’ятника загиблим побратимам в селі Березівка, що неподалік Житомира.

«Пам'ять про цю трагічну сторінку історії, - засвідчив своє переконання В.Развадовський, - важлива не лише для родичів загиблих та живих воїнів-«афганців». Найперше вона потрібна для підростаючого та майбутніх поколінь, їх державних поводирів - тих, від чиїх рішень значною мірою залежатиме доля наших військових співвітчизників».

Автор статті: Орест РУСИН, Мар’ян ОСИКА