Першим був чоловік з поліції діалогу. Він пізнав мене, нагадав що ми вже зустрічались. І дружньо порадив "не йдіть далі".
Потім кремезний поліціянт. Обличчя закрите, а очі сміються. Якісь жарти про штурханину. Наразі розумію – через гумор він намагався зняти напругу.
Далі було декілька звичайних поліціянтів. "Будь ласка, залиште територію". Відштовхують наполегливо, але без агресії.
І той один, що кидався на людей. "Контролюйте себе, ви при виконанні обов'язків". У відповідь очі. Пусті очі.
Фраза спрацювала як спусковий гачок – з цим потрібно щось робити. Декілька секунд невизначеності. Хтось пробує зробити захват і прибирає руки – порушник не біжить і не здійснює спротив. Що робити в такому випадку?
Та закид "схаменіться" має отримати відповідь. Далі все технічно, як на тренуваннях. Завалили, коліно на груди, погрози відправити в автозак... І турботливі слова поліціянтки "Як ви себе почуваєте?" Шок пройшов доволі швидко. А от очі запам'ятав. Такі пусті очі востаннє бачив у 2013.