Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
На виборах у Новогуйвинську спробують удачі «маріупольські  хлопчики»
На виборах у Новогуйвинську спробують удачі «маріупольські хлопчики»

Наприкінці січня 2022-го у Житомирі...

  • На виборах у Новогуйвинську спробують удачі «маріупольські  хлопчики»
    На виборах у Новогуйвинську спробують удачі «маріупольські хлопчики»

    Наприкінці січня 2022-го у Житомирі...

  • У Житомирі хочуть долучити татусів до перевірки повідомлень про замінування. ВІДЕО
    У Житомирі хочуть долучити татусів до перевірки повідомлень про замінування. ВІДЕО

    Такі повідомлення вже отримують батьки...

  • У Житомирі на Соборному майдані трапилась аварія. ФОТО
    У Житомирі на Соборному майдані трапилась аварія. ФОТО

    На ділянці дороги з круговим...

  • Хто заробить на загрозі нападу Путіна на Україну?
    Хто заробить на загрозі нападу Путіна на Україну?

    Вся ця провокація нападу Росії...

Новини
Чим зараз займається житомирська "Просвіта"?

Чим зараз займається житомирська "Просвіта"?

2 грудня 2021
Той, хто памятає, чи , хоча б згадує, про початки новітнього періоду української державності у Житомирі чи на Житомирщині загалом, неодмінно згадає Святослава Васильчука. Так вже сталося, що наприкінці 80-х, коли у масштабах ще живого на той час Радянського Союзу зчинилася перебудова, суспільне життя у Житомирі завирувало достатньо потужно. Сказати, що воно мало яскраво виражену україноцентричну орієнтацію було б неправдою, бо Житомир і сьогодні на Львів чи Тернопіль не схожий, а тоді – тим паче. Попри те, що Громадянський фронт сприяння перебудові (ГФСП) на чолі із Алою Ярошинською мав відчутно космополітичний відтінок і його лідери відверто соромилися , а можливо й зовсім не розуміли актуальності і важливості гасел із вимогами незалежності Української держави , все ж таки, у Житомирі завирувало і українське життя . Недарма якраз у Житомирі , в числі найперших міст України, над головною владною установою міста було встановлено синьо – жовтий прапор. Святослав Васильчук – нинішній голова житомирського осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта»ім. Т.Г.Шевченка, згадує, що якраз просвітянські ідеї найбільше будили суспільне життя у Житомирі.

Чим зараз займається житомирська "Просвіта"?


- Навесні 1989 року у Житомирі найпотужнішу роль у відродженні української державності відігравало Товариство української мови імені Тараса Шевченка, - згадує Святослав Васильчук. - Мені особисто, разом із В’ячеславом Дехтієвським, довелося бути біля його організаційних витоків. - У липні того ж 1989-го, мене обрали головою Житомирської міської організації Товариства і досить скоро ми мали біля півтора десятка потужних осередків. Підкреслюю, - продовжує С.К.Васильчук, - осередки виникали на великих, ще діючих на той час підприємствах: на заводах «Хімволокно», верстатів – автоматів, «Промавтоматика», будівельному комбінаті, «Електровимірювачі». Звісно ж, дуже активно працювали осередки у Обласній організації Спілки письменників України, обласній науковій бібліотеці, педагогічному інституті ім.І.Я.Франка., в культосвітньому училищі, у кількох житомирських школах. Загалом це була розгалужена і вже у 1990-му році – достатньо потужна організація. Згодом Товариство української мови імені Т.Г.Шевченка перетворилося у Всеукраїнське товариство «Просвіта», яке на початку 90-х років по суті реанімувало свою , більш як столітню діяльність вже у незалежній Україні.

- На початку 90-х років більшої ваги набула політична робота і просвітницький рух мимоволі опинився на других ролях?

- Звісно ж, питання побудови основ Української держави набули першочергової політичної ваги і на перший план у суспільному житті України абсолютно логічно вийшли політичні партії. Безумовно, найбільшою і наймасовішою партією, яка сповідувала ідеологію побудови української державності, був Народний Рух України (НРУ), - продовжує свою розповідь Святослав Васильчук.Мені випала честь очолити Житомирську крайову організацію цієї партії і очолювати її понад десять років. Можна як завгодно довго говорити про здобутки, або ж і про втрачені чи нереалізовані можливості нашого державотворення, але те що НРУ, як партія, відіграла найголовнішу роль у становленні сучасної України, погоджуються всі, хто бодай трохи цікавиться політичним життям держави.

- Але ж завдання просвітницького характеру в українському суспільстві своєї значимості досі не втратили?

- Дивовижно, але навіть в умовах власної державності вони набули ще більшої актуальності. Річ у тім, що олігархічна система, яка, на жаль, вийшла на перші ролі у політичному житті України, майже автоматично позбавила , а ще точніше – дуже спритно знівелювала ідеологічні засади нашої державності .Найпершим чином це стосується історичної пам'яті народу – нації, яка поки що так і перебуває у фрагментарному вигляді і сприймається у народі, як кілька героїчних чи трагічних моментів - періодів. Ще гірше виглядає інформаційна сфера життєдіяльності сучасної України. Тут ми повністю програємо своєму одвічному ворогу – московській Росії на чолі із головним україноненависником Путіним. Адже тривалий час вже у незалежній Українській державі повністю ігнорувалися питання безпеки у всіх її проявах. Як наслідок, коли ворог вдарив на півдні, а згодом і на сході України, держава виявилася нездатною чинити опір. Лише громадянське суспільство, у якому завирували і певний час домінували патріотичні почуття та настрої, піднялося на захист своєї Батьківщини – України.

- Але ж саме просвітницька робота лежить в основі практично усіх видів національно – патріотичного виховання?

- Однозначно так, і якраз сьогодні, в умовах війни із агресором, справа національно – патріотичного виховання має отримати чітку, масштабну і системну підтримку держави. Власне кажучи (і це не відкриття чи секрет),одна із найголовніших функцій держави – просвітницько –виховна. «Просвіта» у цьому плані може і повинна бути ледь не головною опорою органів державної влади. Особливо, зважаючи на той досвід просвітян, який ми здобували упродовж півтора століття. Але, знову ж таки, щонайменше два десятиліття від того часу, як мені довірили очолювати житомирську «Просвіту», від влади можна було почути думки та висловлювання про те, що «Просвіта» начебто свою історичну роль виконала, а сьогодні головну просвітницьку функцію в українському суспільстві має виконувати Українська держава. Формально це так, але на ділі виходить по іншому. Ось, до прикладу можна взяти два цьогорічних ювілеї, які відзначала вся Україна, але найбільшою мірою вони стосуються Житомирщини. Йдеться про 150-річчя від часу народження Лесі Українки та сторіччя трагічних подій під Базаром. Обидві події мають дуже потужне ідеологічне підгрунтя, яке слід було підкреслити і пропагувати , актуалізувати для нинішнього, наймолодшого покоління українців. Натомість підготовка обмежилася суто церемоніальними процесіями, заліковими акціями, концертами, фестивалями. Якщо ширше, то за роки Незалежності ми так «дофестивалились» і так навеселились, що далі вже нікуди.

-Святославе Карповичу, сьогодні знову насуваються часи, коли люди більше дбають про заробітки, про кусень хліба і дах над головою. Як тут бути із національно –патріотичним вихованням?

-Головна помилка наших керманичів полягає у тому, що вони не бачать взаємозв’язку між куснем хліба та національно –патріотичною роботою. І, знову ж таки, політики та діячі державного рівня не завжди усвідомлюють важливість посилення ролі історичної пам’яті народу, а аспекти дотримання мовного режиму знову , як вже не раз бувало, виносяться на задвірки державного життя.

-Ми знову – про мову! Невже й досі питання стоїть так гостро?

-Тут справа не у гостроті чи драматичності. Питання - у державницькому підході. Це питання патріотизму. І найголовніше – це питання особистої відповідальності та особистого прикладу політика, чиновника, держслужбовця. У найширшому розумінні – це громадянська позиція.

-Святославе Карповичу, у своєму житті Вам доводилося переживати складнощі, незручності стосовно мови спілкування. Адже , наприклад, розпочинали ви свою трудову діяльність у часи так званого «розвинутого соціалізму»?..

- І тотальної русифікації в усіх сферах суспільного життя. Але і моє дитинство, а потім і студентське життя, проходили в україномовному середовищі і. І все своє життя я принципово розмовляв українською. Звісно ж, дехто із колег, а особливо начальство, сприймало мою україномовність, як виклик, як прихильність націоналізму із усіма, поширеними на той час наслідками. Тому доходило і до конфліктів, до переслідування. Доводилося тяжко, але я навчився обстоювати свої принципи. Скажімо, у розмові із чиновниками партійного апарату того ж таки Житомирського обкому партії доводилось посилатися і на Конституцію (якої вони ніколи не читали), і вдаватися до логіки , що у себе вдома ( в Україні) зручніше послуговуватися саме українською. Траплялося, доводилося посилатися на глибокі ( хоча й примітивні) історичні екскурси. Наприклад, у ситуації, коли хтось із чиновників , пояснюючи свою прихильність до російської тим, що «нею розмовляв Лєнін» ( на той час – незаперечний ідеологічний авторитет для багатьох), доводилося відповідати і (у якості контраргументу) нагадувати про те , що російською розмовляли ще й російські царі-імператори, білогвардійські генерали, які вважалися лютими ворогами радянського режиму. Як правило, диспути на цьому припинялися і аргументи на користь російської закінчувалися.

-Що ж, підсумовуючи сказане, знову маємо визнати, що роботи – непочатий край!

- І, аби довго нікого не переконувати і не закликати, мушу нагадати гасло нашого класика і сказати «Нам – своє робить!». Тобто – будувати суверенну, багату і по сучасному облаштовану Українську державу. Але підкреслю, що слова «Україна –понад усе!» мають ще довго залишатися для нас святими.

На головну сторінку


Від dfcz 2 грудня 2021 10:20:
ходіть як Брежнев з юбілейнимі значками на митінги
«    Січень 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 
Новини