Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
Петиція за відставку Зеленського набрала 25 тисяч голосів через три дні після інавгурації
Петиція за відставку Зеленського набрала 25 тисяч голосів через три дні після інавгурації

Автор Максим Безрук розмістив петицію...

  • Петиція за відставку Зеленського набрала 25 тисяч голосів через три дні після інавгурації
    Петиція за відставку Зеленського набрала 25 тисяч голосів через три дні після інавгурації

    Автор Максим Безрук розмістив петицію...

  • ПРЕЗЕРВАТИВИ ПРАВЛЯТЬ БАЛОМ?
    ПРЕЗЕРВАТИВИ ПРАВЛЯТЬ БАЛОМ?

    А хіба ні? На це...

  • С 1 мая можно менять мобильного оператора без смены номера телефона, но «великого переселения» не на ...
    С 1 мая можно менять мобильного оператора без смены номера телефона, но «великого переселения» не на ...

    Уже скоро месяц, как владельцы...

  • На сайте президента появилась петиция об отставке Зеленского. За сутки уже 7 000 подписей
    На сайте президента появилась петиция об отставке Зеленского. За сутки уже 7 000 подписей

    Петиция за отставку президента Украины...

Новини
Він назавжди лишився у строю Небесної Сотні, а в Житомирі відмовились назвати в його честь рідну школу
Він назавжди лишився у строю Небесної Сотні, а в Житомирі відмовились назвати в його честь рідну школу
21 лютого 2019
НАВІКИ В «НЕБЕСНІЙ СОТНІ» ЗАЛИШИВСЯ ЯКІВ ЗАЙКО – народний депутат України 12-го скликання (1990 – 1994), лідер житомирських масових соціально-політичних протестів кінця 1980-х років, надзвичайна, харизматична особистість, - про це повідомляє Михайло Сидоржевський на своїй сторінці у Фейсбук.

Нижче публікую свою статтю, присвячену цій людині, яку я написав і розмістив на своїй сторінці на Фейсбуці 19 лютого 2014 року (ця стаття також вміщена в моїй книжці «Час фарисеїв і героїв»), а також вірш відомого поета з Житомирщини Михайла Пасічника, якого він надіслав мені.

Згадаймо Якова Яковича всі, хто знав і шанує пам'ять про цю людину. Також вміщую останнє прижиттєве фото Якова Зайка, зроблене помічником Олега Ляшка приблизно по обіді 18 лютого 2014 року на вулиці Інститутській, приблизно за дві години до того, як Якова Яковича не стало. На ній – Яків Зайко, Олег Ляшко, письменник Василь Трубай, і трохи видно мене, вірніше, моє пальто.

Принагідно додам: здивували в житомирській владі, відмовившись присвоювати ім’я Якова Зайка житомирській школі № 8, де той учився. Про це мені вчора повідомив житомирянин Юрій Колокольцев.

У СТРОЮ «НЕБЕСНОЇ СОТНІ»

18 лютого помер Яків Зайко – народний депутат України 1-го скликання, журналіст, редактор, мій земляк, мій мудрий вчитель, неординарна і яскрава особистість, творець мирної «житомирської революції» 1989 – 1990-го років. Ми з Яковом Яковичем були знайомі з 1986-го року, коли я починав набиратися журналістського досвіду кореспондентом житомирської молодіжної газети, а Зайко працював у житомирській районній газеті.

Саме від нього став я набиратися «політичного розуму» в 1986 – 1987-му роках, саме він організував у Житомирі в 1987 році напівлегальну організацію, яка потім перетворилася, під його керівництвом, у потужний «Громадянський фронт сприяння перебудові». Ця громадська організація привела до перемоги Алли Ярошинської на житомирських виборах до Верховного Совєта СССР 1989 року, а також до перемоги на виборах до Верховної Ради УРСР трьох демократичних депутатів на всіх трьох виборчих округах по Житомиру в 1990 році (Яків Зайко, Віталій Мельничук, Олександр Сугоняко), і до формування демократичної більшості в Житомирській міськраді.

Так Богові було угодно, щоб того незабутнього дня 18 лютого, коли драматичні події на Майдані досягли апогею, і межигірська потвора пішла ва-банк зі смертями, ми з Яковом Яковичем зустрілися на перехресті Інститутської і Шовковичної. Зі мною ще був Василь Трубай з торбою книжок у руках – таким чином ми з ним прийшли «по-письменницьки» підтримувати протестувальників…

Такий драматичний калейдоскоп подій: до спорожнілої Спілки по обіді зайшов Богдан Жолдак, а за кілька хвилин Василь Трубай – щоб забрати свої книжки, нещодавно видані за кошт київського міського бюджету; виходимо на Банкову, яка з боку Інститутської вже перегороджена півтораметровою барикадою з тротуарного каміння, спорудженою буквально за годину-дві сотнями протестувальників; йдемо вузьким хідником через двір, що його показав нам Жолдак; виходимо на Інститутську, Богдан з двома важенними пакетами своїх книжок прямує в бік метро, ми з Василем – у напрямку Шовковичної; Інститутська вирує, клекотить, вона переповнена тисячами люду; в абсолютній більшості це звичайні громадяни, але налаштовані рішуче; ми з Василем тонемо, розчиняємося у цьому вирі, аж тут чую: хтось мене гукає, оглядаюсь – Зайко! рідна людина! далі ми вже рухаємося втрьох, підходимо до Шовковичної, праворуч проходимо Садову, ліворуч – скверик; все навкруг клекотить, догоряють вантажні авто на початку Садової, чорний дим геть закіптюжив будинок на розі; хтось зриває вивіски з гастроному навпроти, витягують з землі рекламного стенда і тягнуть у напрямку Шовковичної, хтось шматує метал з телефонної буди – теж на барикаду, раз-по-раз чути вибухи світло-шумових гранат, постріли; з боку Шовковичної теж вогонь, чорний дим закриває небо – на барикаді, за якою – беркутівці, горять шини; весь цей, обрамлений величезними пасмами чорного диму драматичний сюрреалізм, сплітаючись у якусь неймовірне за силою багатоголосся гамору, вибухів, пострілів, криків, загального шуму, лине догори, до споконвічного київського неба, котре понуро і сизо висить над містом: може, то Господь випробовував нас?..

Потім звідкілясь з’явився нардеп Ляшко, котрий, побачивши Якова Яковича, голосно вигукнув: «Ось жива легенда українського парламентаризму!», і вони обнялися, стали ділитися враженнями від подій; трохи згодом повз нас швидко пройшов Юрій Луценко, а буквально за кілька хвилин з боку скверика праворуч несподівано з’явились беркутівці; втім, це була ще імітація атаки, щось їх зупинило, але ми розбіглися, загубили одне одного а натовпі; не знайшовши Якова Яковича, я попрямував у Спілку, щоб зателефонувати йому – записник з номерами телефонів залишився там; і в цей час почалася справжня атака «Беркута»…

Вкотре намагаюсь відновити в пам’яті перебіг тих подій і запитую себе: чому це сталося з Яковом Яковичем? Чому? Очевидно, що причиною раптової смерті став стрес, якого він зазнав, коли біг у натовпі від Шовковичної по Інститутській. Адже, хоча Яків Якович аж ніяк не справляв враження «старика» чи «діда», все ж – йому йшов восьмий десяток. Крім того, Зайко, як відомо, добряче кульгав на одну ногу… Уявляю цей жах: в паніці, перелякані, біжать кілька тисяч людей, втікаючи від буквально озвірілого «Беркута», який стріляє в спини, добиває тих, хто впав, люди штовхаються при вході в метро, втікають за барикаду вниз до Майдану… І поміж цих людей біжить Яків Якович – шкутильгаючи з останніх сил, намагається не потрапити в натовпі під ноги людям і не стати жертвою жорстоких нападників… Очевидно, таки добіг, озвірілі здорові бики-беркутівці не наздогнали його… Але - серце не витримало…

Я зателефонував Якову Яковичу, перебуваючи в будинку Спілки, о 15.49 – цей час зберіг мій телефон. Він був ще живий, я чув, як він сказав, що вже в метро, але тут же зв’язок обірвався, і після цього я не зміг до нього додзвонитися…
Вкотре картаю себе: чому не сказав тоді Якову Яковичу: ходімо звідси негайно, ви ж не встигнете втекти, якщо атакуватиме «Беркут»; захисту тут ніякого, тут чомусь нема хлопців з «Самооборони», з «Правого сектору»; переважно – «політичні туристи», роззявляки, лише небагато хто мав при собі «зброю» –дерев’яні палиці і камінці…

Якби вмовив його піти звідти раніше – цього б не сталося…
Але вже пізно…
Як мені гірко і тяжко на душі…
Нині душа Якова Яковича належить вічності. А сам він - у строю Небесної Сотні; герої відтепер будуть дивитися з небес і бачитимуть нас, наші дії, помисли і наміри…
19 лютого 2014
Михайло ПАСІЧНИК
ГЕРОЇ НЕ ПОВЕРТАЮТЬСЯ...


Якову ЗАЙКУ на 5-ту річницю загибелі


Від крові Майдан був ще й маковим,
Калиновим був і той день...
П'ять років Житомир без Якова,
П'ять років до нас він іде...
Вдягнувши свій вицвілий плащик,
Далекий від віянь і мод,
Приходь до нас швидше вже, Яшо,
Тебе зачекався бомонд!
Крізь плетива снігу, крізь дощики,
Під крики весняних лелек
Підемо до наших художників,
Акторів, поетів, колег...
Не звиклі дружити з печалями,
Зашившись в богемну любов,
За річкою у Зарічанах ми
Зустрінемо досвіток знов...
Підемо до Вітрика в прихисток
Від марнощів і суєти,
Підем в галерею на виставку,
Підем на концерт до Сльоти...
У двері Клименка постукаєм -
(Приймає скитальців поет...),
Підем на засідання студії,
Підем в театральний буфет...
...Дарма я гукать намагаюся
"Ніколи!" - відлуння "Коли?"...
Герої ж бо не повертаються
З пенатів, у котрі пішли...

На головну сторінку

Загрузка...
«    Травень 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031 
Новини