Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
Аварія біля Житомира. ФОТО
Аварія біля Житомира. ФОТО

Про жертви поки невідомо, в...

  • Аварія біля Житомира. ФОТО
    Аварія біля Житомира. ФОТО

    Про жертви поки невідомо, в...

  • Хто підвезе робітника до патронного заводу у Житомирі?
    Хто підвезе робітника до патронного заводу у Житомирі?

    Промислова зона, розташована у Східному...

  • За що у житомирському слідчому ізоляторі вбили затриманого валютника? Усі версії
    За що у житомирському слідчому ізоляторі вбили затриманого валютника? Усі версії

    Сьогодні весь Житомир шокований убивством...

  • «Таємний агент Микола Гоголь» вдруге побачив світ. Цього разу - у Харкові
    «Таємний агент Микола Гоголь» вдруге побачив світ. Цього разу - у Харкові

    У харківському видавництві «ФОЛІО» вийшло...

Новини
Професія лікаря нервових хвороб – найгуманніша

Професія лікаря нервових хвороб – найгуманніша

3 квітня 2020
Житомирська психіатрична лікарня була відкрита згідно з Постановою виконкому Житомирської обласної Ради депутатів трудящих № 1100 від 25 листопада 1944 року на базі одного з корпусів Житомирської міської лікарні. З березня 1953 року змінена назва закладу на Житомирську обласну психоневрологічну лікарню.

На виконання рішення Житомирської обласної ради від 29.07.2004 р. № 452 лікарня по теперішній час має назву «Житомирська обласна психіатрична лікарня № 1 Житомирської обласної ради».
В липні 2017 року закладу в черговий раз підтверджено вищу акредитаційну категорію МОЗ України.
З 2016 року в лікарні запроваджена система управління якістю (СУЯ) відповідно до вимог міжнародного стандарту ДСТУ ISO 9001.
В грудні 2018 року лікарня отримала сертифікат на систему управління якістю відповідно до вимог ДСТУ ISO 9001:20015.
Житомирська обласна психіатрична лікарня № 1 є комунальним закладом, що надає спеціалізовану лікувально-профілактичну допомогу, здійснює обстеження, лікування, профілактику, нагляд, догляд,медико-соціальну реабілітацію, експертизу (трудову, військову, амбулаторну судово-психіатричну) осіб, що страждають на психічні розлади в стаціонарних умовах та умовах денного стаціонару, надає амбулаторну психіатричну допомогу мешканцям м. Житомира.
Очолює лікарню головний лікар Гусак Олександр Якович, заслужений лікар України, лікар вищої категорії.
Житомирська ОПЛ № 1 сьогодні має високопрофесійний колектив — 61 лікар, з них — 2 заслужені лікаря України, один кандидат медичних наук, 23 лікаря — спеціалісти із вищою кваліфікаційною категорією
Щодня на лікуванні в закладі перебуває біля 420 хворих, щороку надається стаціонарна допомога біля 4500 хворим, на базі відділення «Денний стаціонар» - 1000 хворим, надається консультативна допомога понад 8000 осіб.


Допомагати людям – надзвичайно благородна справа. А професія лікаря – найгуманніша, адже вони покликані стояти на сторожі людського життя. Саме лікарі дарують здоров’я людям, рятують від найрізноманітніших хвороб. Тому образ лікаря в уяві багатьох людей пов’язаний з надією і захистом. Кажуть, що лікар – це посередник між людиною і Богом. Дійсно, у багатьох ситуаціях медпрацівник є останньою рятівною інстанцією для хворого. Клятва Гіппократа спонукає людей у білих халатах перебороти всі емоції й особисті негаразди, щоб виконати свій обов’язок. Лікар часто лікує не лише тіло, а й душу людини, вселяючи в її серце віру та надію. І це не можуть не цінувати ті, кому вони дарують радість одужання чи поліпшують якість здоров’я і життя.
Саме так працює колектив Житомирської обласної психіатричної лікарні №1, особливо, це відчулося, з першого кроку, у приміщенні 12-го відділення пізньої реабілітації, керівником якого працює надзвичайно приємна, щиросердна, добра душею і з великим серцем жінка - Лариса Сергіївна Кришталь, саме до неї, в повній мірі, можна віднести слова: «Лікар часто лікує не лише тіло, а й душу людини, вселяючи в її серце віру та надію». Але про 12 відділення пізніше. Почати я хочу з першого свого знайомства з керівником лікарні, головним лікарем Гусаком Олександром Яковичем.

В лікарню за допомогою

Володя Колесник, якого лугинські чиновники визначили, як людину «НІХТО» і який, практично, був приречений на голодну й холодну смерть проживаючи в селищі Лугини за сто метрів від селищної ради у аварійному будинку без жодних засобів для існування – ні пенсії , ні роботи і, на додаток, хворий та голодний. Щоб, хоч якимось чином, покращити долю і умови проживання Колесника я вирішив спробувати влаштувати його на зимовий період у Житомирську обласну психіатричну лікарню, щоб пролікувати його і допомогти йому пережити зиму. Отримавши без проблем направлення, лікар психіатр райлікарні знала про хворобу Володі і умови його проживання, взявши з собою газету «Промінь» з публікацією про людину «НІХТО», на ранок, 14 січня ми з Володимиром Олександровичем вирушили в дорогу. Коли ми прибули в лікарню і зайшли у приймальню головного лікаря там нас попросили зачекати, Олександр Якович проводив оперативну нараду. Дівчата з приймальні, придивившись до Володі, запитали нас – а чи не той це чоловік про якого писли в обласній газеті «Субота»? Коли отримали підтвердження, секретар зайшла в кабінет головного лікаря і вийшовши, з великим співчуттям подивилась на Влодю і порекомендувала заходити зразу ж після закінчення наради. Щойно закінчилась нарада, Олександр Якович запросив мене до свого кабінету і запитав з яким питанням я прийшов,до речі, ми бачились вперше. Я простягнув йому газету зі статтею про Колесника, він уважно прочитав її і сказав, що, подібних Володі, одиноких людей в області тисячі, а місця в лікарні обмежені.
Я йому запропонував - а давайте спасемо ще одну людину. На що Олександр Якович, уважно подивившись на мене, сказав: «Давайте, йдіть у приймальне відділення і оформляйте Володимира». Ось така коротка ділова розмова двох, не знайомих одне з одним, людей і вирішила долю Володі Колесника.

Професія лікаря нервових хвороб – найгуманніша


Лікуємо не лише тіло, а й душу людини

У 12-му відділенні, куди направили на лікування Володю, нас зустріли, як давніх знайомих, привітно. Завідуюча відділенням Лариса Сергіївна виявилась дуже привітною і світлою людиною, яка знаходила для кожного такого хворого якісь свої особливі слова, що несли за собою тільки тепло і велику повагу до кожного з них. І говорила вона з ними, називаючи кожного по імені, з якоюсь такою надзвичайною материнською усмішкою. Окрім того, Лариса Кришталь на кожну, не зовсім вдалу дію або ж мову хворих, з гумором знаходить такі слова і приклади, що всім оточуючим одразу стає якось веселіше та радісніше і ніхто не звертає більше уваги на ті недоліки, що, зазвичай, бувають у таких хворих. Володю, наприклад, вона зустріла такими словами: «Володю, я десь тебе бачила раніше. Ах да, ти ж у нас телезірка, я читала про тебе і твою нелегку долю в газеті «Субота». Всі працівники відділення, також, привітні і ввічливі як до хворих так і до відвідувачів. І, взагалі, у мене склалося враження, що це одна велика і дружна сім’я, у якій щоденно піклуються про здоров’я пацієнтів і де постійно присутня надзвичайна доброта, чуйність та прагнення завжди допомогти і словом і ділом – ці риси, притаманні всьому колективу 12 го відділення.
Наведу лише один приклад. Коли, через деякий час , ми з дружиною приїхали перевідати Володю та сиділи з ним у коридорчику біля вхідних дверей, мимо нас санітар виводив на прогулянку хворих і, проходячи біля Володі, він так собі, по батьківські, сказав: «Володю, піди вдягнись тепліше, на дворі холодно, а ти легко одягнутий. Ми будемо тут ходити і часто відкривати двері, ти можеш застудитися.» Ось так. Здавалося б пройшли собі і все, аж ні, звернув увагу, що Володя легко одягнутий. У таких умовах пройшов повний курс лікування і реабілітації наш Володимир Колесник.
Коли 27 березня ми забирали Володю, проводжати його вийшли всім колективом, і хворі і персонал. Всі щиро бажали йому гарного здоровя і щасливої подальшої долі. А ми, з свого боку, всім їм щиро дякували за їх людяність і доброту.
- Мене дівчата любили і жаліли і я їм допомагав. Коли вони запитували хто хоче допомогти прибрати територію, чи принести їжу або ж занести брудну білизну, принести чисту, я завжди перший відгукувався. Я, взагалі, люблю допомагати людям. І в Лугинах, коли мене хто попросить, я нікому не відмовляю. Я дуже скучив за Лугинами, за домом, за тіткоюТамарою, але й буду сумувати за дівчатами з 12 відділення лікарні. Нехай їх Господь оберігає і допомагає їм у їхній добрій справі та дає їм довгого віку і щасливішого життя ніж моє, - сказав Володя, від’їжджаючи від лікарні.

Професія лікаря нервових хвороб – найгуманніша


Повернення додому

По дорозі додому Володя весь час говорив і говорив. Розказував як йому добре було в лікарні, з яким теплом і увагою до них там ставились працівники лікарні, яка добра і чуйна до нього була завідуюча Лариса Сергіївна і всі дівчата медсестри і санітари, як добре їх годували, дозволяли купувати в місцевому буфеті печиво і лимонад, навіть цигарки. Бувало, пригощали власними обідами і т. п.
- «Ось і мої рідні Лугини. Як я за вами скучив!» сказав Володя коли повертали в Глуховій на Лугини, і, заглибившись у свої власні роздуми, замовк. Біля свого будинку знову оживився, а коли побачив тітку Тамару,яка часто перевідувала його в лікарні - мало не вискочив на ходу і, вийшовши з машини, низько вклонився і обняв її. Далі без слів…. Дивіться фото.

Професія лікаря нервових хвороб – найгуманніша

Професія лікаря нервових хвороб – найгуманніша


На головну сторінку

«    Липень 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Новини