Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
Юрий Романенко: Все это до боли напоминает осень 2013 года. Оппозиция была слабой, а Янукович думал, ...
Юрий Романенко: Все это до боли напоминает осень 2013 года. Оппозиция была слабой, а Янукович думал, ...

Борьба Зеленского с Кличко и...

  • Юрий Романенко: Все это до боли напоминает осень 2013 года. Оппозиция была слабой, а Янукович думал, ...
    Юрий Романенко: Все это до боли напоминает осень 2013 года. Оппозиция была слабой, а Янукович думал, ...

    Борьба Зеленского с Кличко и...

  • Юлія Тимошенко до депутатів Верховної Ради:
    Юлія Тимошенко до депутатів Верховної Ради: "Ви у людей забрали частину життя!"

  • У Житомирі реформи на транспорті проводять за найвищою ціною
    У Житомирі реформи на транспорті проводять за найвищою ціною

    У Житомирі з настанням вересня...

  • ЯК НА ДУХУ
    ЯК НА ДУХУ

    Ніби нестримний плин ріки, з...

Новини

Останній вартовий Гітлера: "Я ні про що не жалкую"

31 серпня 2012
"Історична Правда" поїхала в гості до останньої живої людини, яка була особисто знайома з Гітлером: "Це була війна, а я був солдат. Хтось мусив стріляти з танка, хтось підбивав літаки. Я був телефоністом Гітлера". 73 роки тому почалася Друга світова.

У центрі Берліна, неподалік від Бундестагу й Бранденбурзьких воріт, у подвір’ї звичайного житлового будинку є місце, де закінчився Третій рейх: бункер, у якому 30 квітня 1945 року наклали на себе руки Адольф Гітлер та Єва Браун.

Колись тут був внутрішній двір і сад Нової райхсканцелярії, під яким і містилась найглибша частина бункера. Тепер – дороге житло, паркінг і місце для прогулянок з дітьми. Але земля досі ховає в собі товстелезні бетонні стіни.

Тривалий час про це місце воліли не згадувати. Навіть інформаційного стенда для туристів тут поставили лише нещодавно.

Останній вартовий Гітлера: "Я ні про що не жалкую"

Тут був бункер людини, яка 1 вересня 1939 року розпочала Другу світову війну. Фото: Павло Солодько


Тим часом усього за декілька кілометрів звідси, у тихому передмісті Берліна мешкає останній живий свідок фінальних днів керівництва нацистської Німеччини в "бункері фюрера".

Фантом влади

Ба більше, 94-річний Рохус Міш – остання жива людина, яка особисто знала Гітлера. З 1940 року до кінця війни Міш виконував обов’язки особистого охоронця, кур’єра і телефоніста найстрашнішого диктатора Західної Європи. У липні останньому вартовому фюрера виповнилося дев’яносто п’ять.
У гості до Рохуса Міша, чию адресу і номер телефону годі шукати в довідниках, я їду з дивними почуттями. Це не просто хвилювання перед зустріччю з історією. Мені незатишно від усвідомлення влади Гітлера, яка настільки перетривала свого носія.

Один із чільних злочинців в історії не живе вже 67 років, але ми й досі повсякчас натикаємося на силове поле його впливу.
Зустріч із Мішем – це фактично зустріч із фантомом тієї влади. Адже інтерес до нього викликаний, зрештою, тільки його фізичною близькістю до її епіцентру, і саме ця близькість змушує мене їхати через усе місто в район одноповерхової приватної забудови.

Останній вартовий Гітлера: "Я ні про що не жалкую"

Вулиця в передмісті Берліна Рудові, де живе Рохус Міш. Всі фото: Роман Горбик


Та й чи не про те, як важливо бути близьким до хай якого злочинного уряду, свідчить порівняння доль того, хто обслуговував комунікацію творців Голокосту, і того, хто ставав його виконавцем, аби будь-що вижити у концтаборі? Навіть якщо зважити, що Міш провів 9 років по війні у Бутирці й таборах, у жахливих тортурах і примусовій праці.

Сьогодні Рохус Міш мешкає на вулиці з квітковою назвою у тому самому будиночку, що належав батькам його дружини ще до війни. Сам він рано став сиротою: батько, солдат Першої світової, помер від ран у день, коли народився його син; рано від сухот померла мати.

Міш вивчився на художника і до війни заробляв, малюючи реклами й афіші. Торгуючи малярським начинням, заробляв він і після війни.

За два роки до початку Другої світової його мобілізували – завдяки зросту і бездоганним фізичним даним він потрапив до СС і як вояк 1-ї дивізії Ляйбштандарту СС "Адольф Гітлер" узяв участь в аншлюсі Австрії, окупації Чехословаччини і польській кампанії.

Останній вартовий Гітлера: "Я ні про що не жалкую"

Ставка Гітлера "Вовче лігво". Рохус Міш на порозі бараку, де 20 липня 1944 року вчинено замах на Гітлера


Після поранення під Модліном його перевели в тил, 1940-го року завдяки тій самій "фізиці" відібрали в особисту охорону "фюрера".

Слід зауважити, що Міш ніколи не був ідейним нацистом або членом НСДАП. Ба більше, жінчина родина завжди переконано підтримувала соціал-демократів. Міш навіть мусив задіювати свої зв’язки, щоб вирятувати дядька дружини із концтабору "Заксенгавзен" [в якому закатували Олега Ольжича - ІП], де того ув’язнили за участь у робітничому русі.

Побачення з історією

Я коротко натискаю кнопку "Р.Міш". Він відчиняє тут-таки, але я не второпую – заходжу тільки з другого разу. Врешті, хвіртка була, здається, і так незамкнена. З десять метрів стежечкою до ґанку. Вулиця майже безлюдна, де-не-де хтось пройде в якомусь дворі. Збираються хмари і спека: буде гроза.
Двері прочиняються, наче самі собою, – нікого за ними не видно, тільки в міру захаращений коридор. Я просовую голову в двері. Ось він стоїть, спершись на візочок, з яким ходить по хаті: зменшений старістю, згорблений дідусь; але великі руки і голова дають на увагу його колишні пропорції.

Останній вартовий Гітлера: "Я ні про що не жалкую"

Рохус Міш під час розмови з автором


"Пане Міш? Добридень", - кажу я і розсипаюся в численних перепросинах.

Пан Міш махає руками: "Відвідувачі добивають моє здоров’я!" - цю фразу він повторює під час нашої розмови постійно. Говорить він глухо, з паузами і не завжди розбірливо, але пристрасно; часом не реагує на питання і продовжує говорити далі, але погляд має ще ясний, часами – навіть дуже.

Після виходу книжки спогадів "Останній свідок" він і справді став знаменитістю серед істориків, журналістів і просто цікавих. Щодня приходить по кілька гостей, які приїжджають з усього світу.

"Зазвичай після виходу книжка ще два роки лежить на полицях, а моя – одразу розійшлася, – каже пан Міш. – Люди мені тільки добре про неї кажуть. Навіть кажуть, що її треба вивчати в школі".

У його кімнаті кілька стільців у потертій шкіряній обшивці навколо круглого столу, шафа, плаский телевізор. У куточку – кілька фотографій, серед яких і улюблений кольоровий знімок дружини, зроблений у резиденції Гітлера "Оберзальцберґ".

Останній вартовий Гітлера: "Я ні про що не жалкую"

Рохус Міш у резиденції Гітлера "Оберзальцберґ", 1942 р.


На стіні – кілька більших картин, на одній із них намальовано Рeйхсканцелярію, ракурс із саду. На цій картині господар ще раз пояснює розташування бункера.

– Це було моє робоче місце, – розповідає телефоніст Гітлера. – Ніхто не міг здогадатися, де бункер, ні радянці, ні англійці. А вхід був прямо з помешкання Гітлера у Старій рeйхсканцелярії. Багато хто розповідає сьогодні про бункер, але в тому забагато фантазії. Я був чи не єдиний, хто там працював і перебував майже постійно, навіть тоді, коли Гітлер з усіма попрощався і відпустив більшу частину персоналу перед самогубством.
Решта приходили і йшли собі, туди-сюди. А я залишив бункер лише коли Геббельс сказав мені: "Ви вільний чоловік, у вас немає більше обов’язків". Тоді я відімкнув комутатор і пішов звідти. Залишався тільки технік, який повинен був забезпечувати життєдіяльність бункера (у так званому "передбункері" перебувало й багато цивільних. – Р.Г.).

– Геббельс ще був живий?

– Так, Геббельс ще був живий.

Розповідь Міша про останні години бункера належить до тих, які змушують ще раз перевіряти начебто достовірно відомі факти. За більшістю свідчень, Геббельс наклав на себе руки 1 травня, на наступний день після Гітлера. Проте щодо точного часу і способу самогубства єдиної думки нема.

Міш твердить: коли пізно вночі 2 травня він покинув Райхсканцелярію через підвальне вікно і подався шукати рятунку в метро, наступник Гітлера на посаді райхсканцлера ще жив. Здавалось би, дрібниця, але чи знає історія, що таке дрібниці?

Критикує Міш і такі фільми як "Бункер" („Der Untergang“), у яких знаходить масу помилок. Врешті, саме він – останній, хто бачив черевики мертвого Гітлера, що стирчали з-під попони, коли його несли на спалення.

Останній, хто бачив, як дружина Геббельса розкладала пасьянс просто в телефонній апаратній, щойно отруївши власноруч шестеро своїх дітей. Їх він, до речі, числить серед жертв Третього райху і пропонує вшановувати їхню пам’ять, чим також накликає на себе багато критики.

Останній вартовий Гітлера: "Я ні про що не жалкую"

Останній день миру. Передовиця з есесівської газети „Das Schwarze Korps“ від 31 серпня 1939 року: "Чому ми перемагаємо". Напис на чоботі на карикатурі: "Берлінсько-московський пакт про ненапад"


Звичайно, за 5 років служби в найближчому оточенні Гітлера були не тільки ці моторошні моменти. Якось уночі телефоніст Міш приніс повідомлення, щоб за звичкою покласти їх на стола у вітальні Гітлерової квартири. Вже виходячи, помітив, що на дивані хтось лежить.

Це була не більше й не менш як Єва Браун у нічній сорочці. Кілька хвилин вони дивилися одне на одного; потім вона поклала пальця на вуста жестом таємниці, і Міш повернувся в апаратну. "Це ж була дівчина фюрера"!"

Гітлер у побуті: "Він не був монстром"

Обершарфюрер Міш часто змінював завдання: забезпечував охорону "фюрера", з’єднував телефонні канали, виконував особисті доручення і кур’єрську доставку. Саме завдяки такому завданню він уникнув можливої загибелі під час замаху на Гітлера 20 липня 1944 року.

– Про це багато написали, і ви в тому числі. Але в кінцевому підсумку, коли ви зараз згадуєте Гітлера, яким він вам запам’ятався у найважливіших рисах як особа?

– Гітлер не був монстром. Це була цілком звичайна, нормальна людина [normaler Mensch]. Ось такий він був, як на цьому фото: руки в кишенях штанів, звичайний чоловік.

Останній вартовий Гітлера: "Я ні про що не жалкую"

"Ось такий він був, як на цьому фото: руки в кишенях штанів, звичайний чоловік"


Коли він виступав як лідер партії, на партійних з’їздах, на мітингах, він перевтілювався: тоді він був революціонером. Але при державних справах це був звичайнісінький глава держави [ein ganz normaler Staatsoberhaupt].

У спогадах Міш справді доносить цілком буденний образ "бича Божого" новітньої Європи. Це Гітлер, який постійно об’їдається солодощами, лагідний із підлеглими і, коли його засмучують суперечки з генералами, слухає ліричні шляґери у виконанні свого улюбленого співака Йозефа Шмідта (до речі, єврея з Чернівців).

Ще один камінець на шальку терезів про банальність зла і твердження численних біографів про "видатну пересічність" "фюрера"? Монстр може і не виглядати як монстр.

Останній вартовий Гітлера: "Я ні про що не жалкую"

Культ особи в нацистській пресі у вересні 1939-го. Заголовок: "Перший солдат". "Все моє життя віднині належить моєму народові! Я хочу бути ніким іншим, як першим солдатом німецького Рейху! … Я виведу його тільки до перемоги або не переживу цей кінець!"


З Гітлером його вартовий бував і у ставці "Вервольф" під Вінницею.

– Що вам запам’яталося з тих часів в Україні?

– Українці були дружні. Деякі виконували роботи для Вервольфу. Ми діставали у місцевих селян продукти, наприклад, соняшникову олію (у своїй книжці Міш називає українську олію "божественною" [herrlich] і згадує, що навіть відсилав її додому як подарунок. – Р.Г.).

– А як діставали?

– Купували, вимінювали. Наприклад, за олію ми давали сіль. Відбирати було заборонено, за це були тяжкі покарання.

– А як ви знаходили спільну мову з місцевими?

– З українцями було нескладно порозумітися. Багато розуміли німецьку. Старі люди, старі українці могли говорити німецькою.

Останній вартовий Гітлера: "Я ні про що не жалкую"

Рохус Міш у "Вовчому лігві"


– Чи говорилося в Рейхсканцелярії про Україну?

– Я нічого не чув, ми не були присутні при цих розмовах. Здійснювали тільки супровід [Begleitung]. Не пригадую також, щоб якісь українці бували в Рейхсканцелярії, поряд із Гітлером; не згадувалося ні про кого і в телефонних розмовах.

– А які були контакти між Гітлером і Сталіним, що Ви про це пригадуєте?

– Ми в супроводі [Begleitkommando] мало цим цікавилися. Скажу, що бункер Гітлера з’явився після візиту Молотова (у листопаді 1940 р. – Р.Г.). Тоді саме англійці один із перших нальотів організували, бомбардувальник засікли над Люнебурґом. Довелося дбати ще й про безпеку Молотова. І тоді з’ясувалося, що єдиний надійний бункер у Берліні належить приватному готелю. Цього Гітлер не міг стерпіти і наказав будувати державний бункер тільки для найвищого керівництва.

Помовчавши, Міш додає: "Врешті, і Гітлер, і Сталін залишили багато жертв. Але то була війна. Війни без воєнних злочинів не буває".

Круглий стіл посеред кімнати увесь завалено конвертами і пакунками. "Ось, тут книжка. І ось тут книжка. На все я мушу дати відповідь, підписати і відіслати назад. Тому я не дуже радий відвідувачам – вони не дають мені встигнути відповісти на всі ці листи. Відвідувачі добивають моє здоров’я!"
Так само ретельно й бездоганно, як Міш працював для свого "Шефа" (так звали Гітлера безпосередні підлеглі), ставиться він до своєї роботи й тепер.

Останній вартовий Гітлера: "Я ні про що не жалкую"

За столом, заваленим листами: Рохус Міш удома


"Люди пишуть звідусіль, з Австралії, Канади, Нової Зеландії. Ось це з Росії", - показує мені він. Пухкий пакунок з російським перекладом книжки "Останній свідок", всередині ще кілька книжок, якісь альбоми з іконами. Зворотна адреса: Чєрєповєц.

"І ось це з Росії". І цей пакунок – із Чєрєповца. Вочевидь, пан Міш має там багато шанувальників.

– Мені особливо багато пишуть із Росії. Росіяни сьогодні чесніше говорять про війну, ніж німці. В Німеччині про це заборонено говорити. Але це історія. Хороша історія, погана історія – але історія. Історію не можна руйнувати, як зруйнували того бункера. Її треба знати, говорити про неї. Німці ж лише винуватять самі себе і тим себе гублять.

Мене насторожує остання фраза. Боюся, що Міш не почуває на собі вини за мільйони жертв нацизму.

"Що Ви відчували, коли після війни дізнавалися про тоталітаризм у Німеччині, про все, що відбувалося?"

Дідусь довго не відповідає. Може, він просто не почув чи не зрозумів мого питання. Зрештою каже: "Так, тоді я не знав нічого. Я був завжди поряд із Гітлером, а він ніколи не бував у концтаборі".

Останній вартовий Гітлера: "Я ні про що не жалкую"

Есесівські будні: між рекламою кремів для гоління і некрологами. З останнього передвоєнного числа „Das Schwarze Korps“ – журналу, що його Міш міг гортати у вільний від служби час


Вперте свідчення найближчого кола "фюрера", що вони не чули про винищення цілих груп населення і народів, а часом, що той і сам не був у курсі, схоже на кругову поруку. Здається майже неймовірним, що можна було жити в Третьому рейху, бачити огром антисемітської пропаганди, чути в кабаре жарти "пропав, як єврей" - і не розуміти, що відбувається.

Звичайно, ніхто не ділився з телефоністом Мішем планами геноциду. Але не здогадатися про них із уривків випадково почутих фраз, телефонних розмов і депеш – важко це прийняти на віру. Може, це просто слабкість визнати провину в пасивному потуранні злочину? Саме та слабкість, через яку рідна дочка нині так неохоче контактує з Мішем.

– Чи став світ кращим принаймні тепер?

– Ні, все те саме. Я вважаю, тепер уже йде Третя Світова війна. Гляньте на арабські країни, що там коїться! Так, масштаби ще маленькі, сьогодні двадцятеро, завтра – тридцятеро вбитих. Але це війна, яка не припиняється. У світі знов неспокійно, як і тоді.

Посеред розмови приходить сусідка Гідельґарда, яка доглядає старого. Вона приязна, але хвилюється за свого підопічного: видно, їй не подобається, що розмова затягнулася. "Він узагалі недавно як із лікарні, не дуже добре почувається, – каже вона. – І вже сьогодні було троє відвідувачів. Залишайтеся, але не надовго".

Коли Міш каже їй, що я з України, вона дивується: "Але ж ви вже в нас були?" Я хитаю головою: "Ні, я вперше". "То вдруге не приходьте!" - каже вона; негрубо, радше жартома.

Але прийти ще мало б сенс – багато питань залишилися не поставленими. Чи бажав би він тепер перемоги Гітлера і яким би бачив своє життя в такому разі? Чи було б йому що сказати Івану Дем’янюку?

Наприкінці я ще раз вибачаюся за те, що зловживав його часом і здоров’ям, і пояснюю, чому мені особисто було важливо з ним побачитися. Я розповідаю про своїх дідуся з бабусею, які пережили війну підлітками, про іншого дідуся – радянського пілота-винищувача (мені здається, що на цю згадку він трохи ніяковіє).

Кажу, що я знаю їхні історії, але мені важливо почути і його версію; що з плином часу війна, яка визначила долі всіх нас, стає нереальною, розмивається в численних переказах, і чимдалі менше є можливостей відновити її реальність, буквально – помацати її фізично, особливо коли йдеться про ухвалення найважливіших і найстрахітливіших рішень.

"Я розумію цей інтерес, – каже Міш. – Побачити останнього свідка кінця Третього райху. Одначе останнім справжнім свідком подій був Отто Ґюнше, як особистий ад’ютант Гітлера. Він був присутній на зустрічах Гітлера. Він і спалив його". І знову господар жаліється на надмір листів.

– Чому Ви не хочете завести собі помічників? Вам би так було набагато легше.

– Ні, але ж усі ці листи – мені особисто! – обурюється Міш. – Я сам повинен на них відповісти!

Коли я йду, Міш приязно прощається і, вже як я на порозі, повторює: "До побачення". Мені здається, що у вікні я бачу його профіль. А у дворі будинку навпроти, в чудовому, по-німецькому охайному будиночку з безліччю троянд, порається коло авта велика турецька родина. Я не встигаю дійти до метро – оглушливо б’є грім, і починається нестримна злива з грозою.

Останній вартовий Гітлера: "Я ні про що не жалкую"

Автограф Міша на його книзі "Останній свідок"


"Форрестом Гампом Третього райху" називають Міша в сучасній Німеччині. На прощання він потиснув мені руку своєю великою, з довгими пальцями рукою – дуже сильно, попри вік, і подивився в очі.

– Пане Міш, – питаюся я, – Ви про щось шкодуєте у своєму житті?

– Я не шкодую ні про що. Це була війна, а я був солдат. Хтось мусив стріляти з танка, хтось підбивав літаки. Я був телефоністом Гітлера.
Автор статті: Роман Горбик

Джерело статті: http://www.istpravda.com.ua

На головну сторінку

«    Вересень 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930 
Новини