Житомирянка - чемпіонка Європи з баскетболу Тетяна Курило: У 70 років хочу бути прикладом для наслідування
08-11-2017
Житомирянці Тетяні Курило у її 45 можуть позаздрити багато молодих спортсменів. Чемпіонка Європи, призерка Світу, досвідчений тренер. Однак Тетяна зупиняється на досягнутому не збираєтся і продовжує ігрову кар’єру в збірній України серед ветеранів «Карпатські Ведмедиці». А також грає за житомирську команду Вищої ліги «Каліпсо».
- З чого розпочалася Ваша баскетбольна кар’єра?
- Почала займатися десь в 7 класі. Я потрапила до Демба Георгія Дмитровича. Він привів мене в групу, яка декілька років займалась баскетболом. Я від них дуже відставала. Можливо, це ще більше спонукало мене краще займатися. Потім я вступила в інститут в Чернігів на факультет фізичного виховання. Наша команда грала в Першій лізі серед студентів і дорослих. У 1995 році я пішла на роботу в Житомирський національний агроекологічний університет. І ось уже протягом 22 років я тут працюю і веду жіночу секцію з баскетболу, а з цього року і чоловічу. Робота дуже цікава, мені подобається. Коли я сюди прийшла, то команди не було, все робилося з нуля. Але в 1996 році ми вже виграли Першість міста і з того часу постійно здобували перше місце.
- Як так сталося, що Ви опинилися у збірній України з баскетболу серед ветеранів?
- Друзі з Мукачева запросили мене до себе в команду «Карпатські Ведмедиці», коли мені було 35 років. ЇЇ творцем і меценатом був Сергій Кульбаба. Основне завдання було зробили збірну команду, яка може грати на змаганнях серед ветеранів. І ось ми протягом 10 років уже їздимо. Виграли чемпіонат Європи серед ветеранів і були другими на чемпіонаті Світу. В цьому році я грала у збірній команді +35 на чемпіонаті Світу. Ми здобули четверте місце.
- Чому погодилися грати у команді «Каліпсо»?
- В цьому році запропонували грати в нашому клубі «Каліпсо» у Вищій лізі. Це команда молода, але я не могла відмовитися, бо це для нашого міста важливо. І дуже хочеться, щоб після школи діти не роз’їхалися, а залишалися у Житомирі. Одне з моїх завдань – це допомогти Тетяні Дерновій і чомусь навчити дівчат. Бо те, що не може сказати тренер своїм вихованцям, я можу сказати. Я ділюся з ними досвідом – і вони поки що слухаються.
- Чи є у новоствореної команди шанс потрапити у фінал Вищої ліги чи навіть виграти її?
- Мені б дуже цього хотілося. Але дівчата молоді просто. Потрібно ще трошки досвіду, щоб виграти. Однак будемо намагатися увійти у фінал. Можливо, нам це вдасться. І ще я хочу сказати, що якщо буде належне фінансування, тоді з’являться більш висококласні гравці в команді. Зараз ми дозаявили одну дівчинку з Бердичева. Але нам ще потрібні молоді і перспективні гравці.
- Що надає натхнення і сил продовжувати ігрову кар’єру? - Ось ці дівчата в залі. Хочеться, щоб вони дивилися на тебе як на тренера, який може не лише розказати, а й показати. Також коли ми їдемо на чемпіонати Європи чи Світу серед ветеранів, там є також вікова категорія 65+, 70+. Я просто в захваті від них. Мені хочеться, щоб колись хтось на мене так дивився і також мною пишався. Хочу бути прикладом для наслідування. Бо баскетбол це для мене все життя. Без нього я себе не уявляю.
- Що могли б побажати молодому поколінню? - Перемог хочу побажати. Щоб всі прагнули до них. А також, щоб все робили для перемоги, а не лише сиділи і чекали, що все впаде з неба саме. Ну і миру нам всім.