Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
Володимир Федоренко взяв участь у заході
Володимир Федоренко взяв участь у заході "Ікона пам’яті"

Голова обласної ради завітав сьогодні...

  • Володимир Федоренко взяв участь у заході
    Володимир Федоренко взяв участь у заході "Ікона пам’яті"

    Голова обласної ради завітав сьогодні...

  • Що думають житомиряни про
    Що думають житомиряни про "великі проєкти, нових депутатів, старі дерева і транспортні плани"?

    Житомир продовжує...

  • У житомирській зразково-показовій школі може вибухнути величезний скандал
    У житомирській зразково-показовій школі може вибухнути величезний скандал

    В одній із центральних житомирських...

  • Як житомирянам розуміти дії Олега Дзюбенка та обласного керівництва партії
    Як житомирянам розуміти дії Олега Дзюбенка та обласного керівництва партії "Наш край"?

    Нещодавно житомирян неабияк здивував вчинок...

Новини
"Усе що завгодно, тільки не жалість. Я взагалі не вважаю це доброю людською рисою", - Галина Безпалюк, 26 років, менеджер із продажу в інтернет-магазині

"Усе що завгодно, тільки не жалість. Я взагалі не вважаю це доброю людською рисою", - Галина Безпалюк, 26 років, менеджер із продажу в інтернет-магазині

2 квітня 2013
До 11 років я ходила. Потім зламала ногу, наклали гіпс і мої м'язи ослабли. Стати вже не могла. Лікарі пояснювали, що це могло спричинити невдале щеплення в дитинстві.

Коли сама залишаюся на вулиці у візку, можу впасти, бо кругом самі вибоїни. Дякувати Богу, маю багато друзів. Дзвоню комусь, завжди прийдуть і допоможуть.

По місту їжджу 4-колісним скутером. Щоправда, його найбільша швидкість 15 кілометрів на годину і заряджати треба від ­електро­мережі. Їжджу недалеко, бо гублюся в Житомирі, хоч живу тут із дитинства.

Те, що в мене така проблема, мабуть, так і мало статися. Мама каже, якби склалося по-іншому, і я була би здоровою, то вона б мене вдома взагалі не бачила. Така в мене непосидюча вдача.

Шопінг – моя слабкість. Коли закінчується робочий день і на вулиці гарна погода, то можу по магазинах ходити щодня. Обираю їх за доступністю. Тобто не там, де дорого чи дешево, а куди можу заїхати. Це трапляється не всюди. Кілька років тому Юрій Павленко, будучи житомирським губернатором, спробував заїхати в інвалідному візку до приміщення адміністрації пандусом, який там встановили. Павленко – абсолютно здоровий, але йому це не вдалося.

Це зараз такі, як я, можуть не комплексувати, виїжджаючи у місто. А от коли тільки сіла у візок, ми з подругою якось вийшли на прогулянку. Після цього вона сказала: "Галю, мені соромно з тобою з'являтися на людях. На нас тицяють пальцями". Я тоді страшенно замкнулася в собі і майже рік ні з ким не спілкувалася.

До університету вдалося вступити на бюджетне місце. ­Таких було 10. У приймальній комісії запитали: "Ви розумієте, що навчання у нас платне?" Тобто вони не сподівалися, що я, живучи в інвалідному візку, зможу скласти іспити так, щоб потрапити в десятку.

Коли сіла у візок, познайомилася з Нелею Ковалюк (голова громадської організації Житомира "Молодь. Жінка. Сім'я". – "­Країна"). Вона навчила мене по-іншому бачити світ. Якщо до цього я могла замкнутися від будь-якого косого погляду, то, коли зараз виїжджаємо у місто і хтось на нас дивиться, Неля каже: "Правильно, нехай бачать – красуня поїхала".

Усе що завгодно, тільки не жалість. Я взагалі не вважаю це доброю людською рисою.

Соромно під час навчання було один раз – на екзамені із зарубіжної літератури. Мені випало розповідати про роман Льва Толстого "Анна Кареніна". Дуже відомий твір, але я не встигла прочитати його до кінця. Викладачка запитала, як загинула головна героїня. Я чула, що вона наклала на себе руки, і відповіла, що отруїлася або повісилася. Хтось підказав, що вона кинулася під потяг. Викладачка поставила мені залік і сказала, що робить це за умови, якщо я прочитаю весь роман. Прочитала.

У магістратуру не вступила. Коли треба було здавати документи, мені саме випала путівка в санаторій. У нас вони сплановані заздалегідь, і це не просто відпочинок, а лікування. Я пояснила, що документи здасть моя мама, а на екзамени приїду. Декан сказала, що мені важливіші курорт і розваги.

Не змогла працювати викладачем. У мене було кілька учнів, які приходили додому. От скривляться жалісливо, мовляв, ну, не зробив я домашнє завдання. А в мене не виходило поводитися з ними суворіше.

На конкурсі в Донецьку мені поталанило з партнером. Усі хлопці були з Вищого училища культури, вони ніколи безпосередньо не стикалися з візочниками. Тобто могли відпрацювати програму й далі йти тусити зі своїми дівчатами. Але мій партнер Міша не відходив ні на хвилину, грів мені руки, бо там було дуже холодно.

Виграла грант на навчання в донецькому університеті, але навіть не подивилася, на яку спеціальність. Мені байдуже, аби тільки вчитися. Постійно дорікаю братові, бо він живе якось без інтересу. Кажу, ти навіть не уявляєш, які в тебе можливості!

У стосунках ніколи не вибачаю зраду. Ну, як не вибачаю, завжди треба давати другий шанс. От недавно зі мною таке сталося. Я дала другий шанс, подивимося, чим закінчиться. Третього вже не буде.

Кілька років тому зробила пірсинг на язику. З ним цілуватися прикольно.
Джерело статті: "Країна"

На головну сторінку

«    Червень 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930 
Новини