Пенсіонерка, яка пережила Голодомор 1946 – 1947 рр., дитина війни, зараз практично живе у злиднях.

Про ноу-хау, як приготувати їжу за допомогою звичайних чотирьох-восьми свічок, може розказати Світлана, донька Марії Михайлівни, яка навчалась в Росії на кравчиню. Коли повернулась в Україну, три роки не могла приписатись.

Жінки розповідають, що кілька років тому мали заборгованість за комунальні послуги, яка складала близько 2 тис. грн., але не могли їх сплатити через певні обставини – донька Світлана потребувала операції.

«Було все, а не стало нічого. Будинок, у якому ми живемо ще з часів Радянського Союзу, визнали аварійним. Нас ще тоді обіцяли переселити, але не зробили цього», – з сльозами на очах розповідає Марія Михайлівна. «Жили, поки жилось, поки було тепло. А зараз у нашому підвалі сміття. Ніхто його не вивозить. Хоча з мене на незрозумілі послуги з пенсії кілька разів вираховували близько 300 грн. Відчуваємо себе кинутими напризволяще. До кого не звертались – немає коштів».

Про те, що всередині у будинку не прибрано, звалені купи речей тощо мешканці кажуть, що їм двом фізично важко навести лад. А коли йдуть дощі, то все прибирання зводиться нанівець, всередині будинку потоп, усі речі мокрі.

Казна що коїться із розрахунковими квитанціями. Скільки не платять, все одно залишаються у боргу. Пані Світлана розповіла, що намагається щомісяця платити бодай за воду, щоб і її не перекрили, але суми у квитанціях, які надходять на адресу жінок, набагато більші, ніж вони насправді використовують. І тому борги постійно зростають.

Припускають, що можливо, їхні розрахунки плутають із сусідськими.

«Зимою єдиний обігрів – свічка. Коли йдуть дощі, спимо під парасольками», – розповіла пані Світлана.

Разом із житомирянками живуть два кота і собака. Кажуть, коти лікують і рятують. «Мені тепло, коли біля мене лежить кіт», – ділиться Марія Завацька.