В харківський госпіталь практично щодня надходять поранені із зони антитерористичної операції.
Хлопців з важкими пораненнями транспортують на вертольотах, з менш складними травмами спочатку перевозять в Ізюмську районну лікарню, а потім вже санітарним транспортом доставляють до Харкова.
Про це повідомляє "Вечірній Харків".
Частина поранених відправляють у Київ

- Наша установа працює в посиленому режимі. Військові медики, які зайняті в лікувально-діагностичному процесі, працюють цілодобово, - говорить начальник Військово-медичного клінічного центру Північного регіону Віктор Поліщук. - Вихідних у нас немає з моменту приведення в повну бойову готовність - з 2 березня. Якщо виникає можливість і дозволяє обстановка, офіцери йдуть додому на кілька годин.

Травми бувають дуже серйозними

- Найпоширеніші травми - поранення кінцівок. Найчастіше пошкодження м'яких тканин поєднуються з пошкодженням кісток, судин, нервових стовбурів, - говорить провідний травматолог Військово-медичного клінічного центру Північного регіону Олександр Бородай. - Досить часто надходять поранені з поєднаними ушкодженнями - травмами грудної клітки, черевної порожнини, кінцівок. Часто-густо зустрічаються осколкові поранення - як в результаті розриву гранат, так і від снарядів більшого калібру.

За словами лікаря, госпіталю доводилося приймати і бійців з дуже серйозними пораненнями - головного мозку, органів тазу, ушкодженнями магістральних судин і нервів.
Пораненим потрібна допомога

Мало не з перших днів АТО пацієнтів госпіталю підтримують волонтери.

- Нам допомагає величезна кількість харків'ян, багато посилок приходить з різних куточків України, - розповідає координатор харківського Евромайдана з допомоги пораненим Ярина Чаговець. - Люди постійно щось приносять, привозять і шлють хлопцям: футболки, білизну, шкарпетки, туалетні приналежності, пральні порошки, фрукти, печиво, соки, деякі компанії постачають питну воду.

Дуже допомагають, за словами Ярини, фармацевтичні фірми - безоплатно поставляють ліки. Пенсіонерки несуть постільну білизну ще з радянських запасів.

Величезну радість доставляють пораненим послання від дітей. Їм пишуть листи і шлють малюнки з Дніпропетровська, Житомира, Івано-Франківська, Харкова.

- Ці послання настільки піднімають дух - словами передати неможливо, - розповідає волонтер. - У бійців горять очі, коли коли тримають в руках дитячі картинки, чоловіки плачуть.

Для тих, хто хоче допомогти
Списки необхідних речей для поранених постійно оновлюються в соціальних мережах, зокрема в Facebook на сторінці групи «Сестра милосердя АТО / Харків».

Гроші можна перерахувати на картки: ПриватБанку - 5168 7423 1233 5791, Дельта банку - 5167 3900 0258 9581,
Укрсиббанку - 5169 3022 0214 0998.
Одержувач Чаговець Ярина Владиславівна.

Карта для збору коштів благодійного фонду «Світ і порядок:
в ПриватБанку - 5168 7553 9139 2988.
Одержувач Павленко Олександр Юрійович.

Госпіталю потрібні ліжка і медична апаратура

Благодійний фонд «Світ і порядок» подарував госпіталю 20 функціональних ліжок і чотири каталки.

- Ліжка КФ-2 ідеально підходять для реабілітації поранених.
За словами провідного травматолога, ліжковий фонд госпіталю - близько 500 ліжок, і в оновлення потребує як мінімум половина. Потрібно і сучасна медична апаратура з широким діагностичним діапазоном. Бракує апаратів для штучної вентиляції легенів.

«Після лікування відразу повернуся до Слов'янська»

18-річний Юрій Горбатюк з Житомира - наймолодший пацієнт у шпиталі. Він воював у складі 95-ої бригади в Слов'янську.

- Я закінчив військове училище.14 жовтня минулого року підписав контракт на службу в армію. 19 червня отримав поранення з РПГ під Слов'янськом: осколками травмована нога. Лікарі ногу складуть, трошки підклеїти, і все буде добре, - не сумує хлопець.

Юра тримається молодцем, в емоціях дуже стриманий. На питання, чи страшно на війні, з відповідає: «Нормально». Каже, що у складі бійців «по ту сторону барикад» бачив чеченців, росіян, які екіпіровані і озброєні не гірше, ніж українська армія.
Кидати військову службу юнак не збирається.

- Думаю, через місяць-другий поїду назад, в Слов'янськ, - припускає боєць. - Звичайно, хочеться додому, побачити батьків, але поки що моєю родиною стали командир і хлопці.