Ви зараз не працюєте в університеті і навіть в Житомирі, чому прийняли рішення балотуватися в ректори Житомирського державного університету ім. І.Франка?

Я пропрацював у ЖДУ майже 25 років. Мені дорогі Житомир, університет і люди, які у ньому навчаються й працюють. У 2003 році я очолив новостворений соціально-психологічний факультет, який за 10 років став найбільшим і одним із найпопулярніших у ЖДУ. Це стало можливим завдяки ряду інноваційних проектів.
По-перше, це осучаснення і суттєве підвищення якості навчання, реалізація принципів відкритості, прозорості й доступності з допомогою власної розробки – комп’ютерної системи управління навчальним процесом «Універсум».
По друге, це реалізація ідеї практико орієнтованого навчання з допомогою професійно орієнтованих завдань.
По-третє, це розвиток викладацької та студентської науки на основі виграних грантів і колективних дослідницьких проектів.
По-четверте, це розвиток зв’язків із громадою міста й області у реалізації проектів із запобігання торгівлі людьми, інклюзивної освіти, міжетнічної толерантності, ряду мистецьких проектів, таких як «Поліська хата», соціально-інтерактивний «Театр життя» тощо.
По-п’яте, це особистісно розвивальні та інтеграційні проекти. Ми запровадили розвивальні практикуми за вибором студентів, вести які запрошували знаних у Житомирі (і не тільки) людей. Так, практикуми «Організація масових заходів» і «Творчість у мистецькому дискурсі» вів Володимир Федорович Шинкарук, практикум «КВК» вела незабутня капітан «Дівчат із Житомира» і нинішня зірка «Дизель-шоу» Маріанна Францівна Поплавська. Для ведення практикумів із медіа-підтримки освітніх проектів ми запрошували житомирських журналістів, для мистецьких практикумів – відомих у місті митців. Особливу роль, на мою думку, відіграв практикум «Волонтер», який вела Надія Павлік. З цього практикуму виріс студентський трудовий загін, який з року в рік допомагав облаштовувати «Поліську хату» у селі Городському. Його очільник Андрій Сочинський - нині відомий громадський діяч.
Почуття спорідненості викладачів і студентів зростало у спільних акціях: висаджування тисяч тюльпанів, садіння диких лісових черешень і прищеплювання на них сакур, масовому танцюванні «Якова» (зафіксовано рекорд України), численних патріотичних флешмобах. Люблю й пам’ятаю всіх, хто доклав зусиль до цих проектів соціально-психологічного, хоча й не можу всіх тут назвати – це сотні людей. Але не можу не згадати заступника декана Інну Палько і викладача кафедри соціальних технологій Сергія Товщика, на яких більшість із цих проектів тримаються зараз.
Ці та інші наші проекти – це безумовно піар, але не той сумнозвісний піар, а справжній РR – public relations – зв’язки із громадськістю. Університет, особливо наш, який готує переважно педагогів, має працювати спільно з громадою міста, з громадами області. Наші випускники, окрім професійних знань, мають винести з університету не просто активну громадянську позицію, а й особистий досвід і вміння її реалізовувати на практиці. У цьому я бачу місію університету.
З огляду на зроблене, на ці готові проекти і підходи, ефективність яких перевірена часом, і які я готовий запропонувати університету, я балотувався на посаду ректора ЖДУ імені Івана Франка у 2013 році й балотуюся зараз.

Зараз Ви очолюєте лабораторію психології обдарованості в Інституті психології імені Г.С. Костюка НАПН України, Ви знаєте як створювати таланти?
Я б сказав так: я знаю, як створити умови, за яких ймовірність розвитку талантів зростає. У Житомирі й області до цих пір деякі школи й гімназії використовують елементи моєї програми ціннісної підтримки розвитку здібностей та обдарованості «Три кроки». Якщо спрощено, то ці кроки виглядають так: перший крок – завдання освітнього закладу зробити так, щоб кожен учень (студент) досяг успіху в певній діяльності (не обов’язково в навчальній), другий – забезпечити умови для досягнення учнем (студентом) успіху в кількох діяльностях. Третій крок – навчити дітей, батьків і вчителів поціновувати досягнення одне одного. Це дозволяє учням (студентам) сформувати власний ціннісний досвід, повірити у те, що здібності розвиваються. Це з одного боку. А з іншого – йдеться про створення середовища, яке б сприяло розвитку здібностей.

У Вашій програмі говориться про автоматизацію і комп'ютеризацію всіх видів робіт. Чи не призведе це до звільнення людей?
Це дозволить звільнити людей від рутинної роботи на користь роботі вдумливій, творчій і сучасній.

У програмі передбачено можливість поділу на 3 групи: дослідник, методист, викладач. Це досить прогресивний крок не тільки для житомирських ВУЗІв, але і українських. Не боїтеся таких заяв і змін?
Це умовний поділ, який стосується не наукових ступенів, вчених звань і посад, то ж нічого революційного тут немає. Йдеться про диференціацію вимог до викладачів і, відповідно, про матеріальне стимулювання. Якщо вимога до викладача-дослідника (знання іноземних мов, міжнародні наукові проекти) публікуватися у виданнях, що входять до наукометричних баз, є цілком природньою для нього самого, то ця ж вимога до цілком кваліфікованого, потрібного університету викладача передпенсійного віку може бути стресогенною і за великим рахунком нездійсненною і непотрібною для нього. Згадані групи не мають фіксувати викладачів у своєму складі. Навпаки, умови оплати праці і роботи в університеті повинні стимулювати всіх, особливо молодь, до того, щоб підніматися до рівня викладача-дослідника.

У Вас великий управлінський досвід, що подобається більше, керувати чи викладати?
У мене давно сформувався такий підхід. Роботу, яку ти виконуєш, треба любити. Якщо не любиш, то треба переосмислити її так, щоб полюбити. Якщо ж не вдалося полюбити, не роби цієї роботи.
Я люблю викладати, бо це колосальне інтелектуальне задоволення.
Мені подобається управління, бо завжди знаходяться люди, які починають підтримувати твої ініціативи, додавати свої та розвивати їх на загальне благо.
А ще я люблю наукову, дослідницьку роботу. Радість від того, що ти знайшов щось нове, до цих пір нікому невідоме, колосальна.

У Житомирі міністр освіти Л.Гриневич говорила про неминучість об'єднання ВУЗІв Житомира. У такому випадку, як бачите роль ЖДУ імені Франка
Щодо об’єднання університетів, то для мене це питання поки що не стоїть. Я не знайомий ні з економічними обґрунтуваннями, ні з позитивними прикладами такого об’єднання. Може вони й є, але я ще не цікавився. Щодо житомирських університетів, то кожен із них має настільки специфічні завдання і особливості, що це різноманіття треба було б зберегти хоча б із метою задоволення різноспрямованих потреб абітурієнтів.