Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
Рада дала старт процессу ликвидации Госгеокадастра
Рада дала старт процессу ликвидации Госгеокадастра

За законопроект проголосовали 272...

  • Рада дала старт процессу ликвидации Госгеокадастра
    Рада дала старт процессу ликвидации Госгеокадастра

    За законопроект проголосовали 272...

  • Чи були шпигуни серед членів американської делегації на житомирському бронетанковому заводі?
    Чи були шпигуни серед членів американської делегації на житомирському бронетанковому заводі?

    Чи цей візит був узгоджений...

  • Влада міста вимагає студентів та викладачів звільнити приміщення інституту «Україна» в Житомирі
    Влада міста вимагає студентів та викладачів звільнити приміщення інституту «Україна» в Житомирі

    У Житомирі місцева влада вимагає...

  • Верховна Рада дозволила поквартирне відключення від централізованого теплопостачання
    Верховна Рада дозволила поквартирне відключення від централізованого теплопостачання

    Новий закон «Про житлово-комунальні послуги»...

Новини
"У кишені ношу два телефони, щоб віддати під час пограбування гірший", - житомирянка в Бразилії
"У кишені ношу два телефони, щоб віддати під час пограбування гірший", - житомирянка в Бразилії
24 липня 2018
— Уже дев'ять років живемо в Бразилії. Досі не можу звикнути до місцевих традицій. Коли виходжу на вулицю, сусіди одразу кличуть у гості. Бразилійці люблять обійматися, цілуватися, — розповідає 44-річна Оксана Колесніковаз Житомира. З чоловіком живе в селищі Кашоейра Пауліста в регіоні Сан-Паулу на південному сході Бразилії.

— Ще дратує невихованість. Зайвий раз не привітаються. Як телефонують, замість "добрий день" одразу питають: "З ким розмовляю?" То я відповідаю: "А хто вам треба?"

Різниця в часі між Брази­лією й Україною — шість годин. З Оксаною говоримо по скайпу, коли в них по обіді. У двері дзвонять. Вона просить не переривати розмову.

— Серед дня приходить багато попрошайок, незнайомців. Недавно з чоловіком установили камери на будинку. Тепер двері будь-кому не відчиняю. Якщо хтось незнайомий — вдаю, що нікого немає вдома. Район охороняють, але однаково тут небезпечно. Після заходу сонця з двору не виходимо. Кілька разів грабували на вулиці. Злодії — місцеві наркомани. Можуть і вбити. Відтоді в кишені ношу два телефони, щоб віддати під час пограбування гірший. Тоді є шанс повернутися додому.

Чоловікові моєму 60 років. Він перуанець. Приїхав у Бразилію працювати в метеослужбі. Познайомилися через шлюбне агентство. Друг переконав його, що українки — найкращі дружини в світі. Спілкувалися кілька місяців. Потім одружилися. Вирішила переїхати жити в Бразилію. Важко звикала до мови. Трохи знала англійську. Нею спілкувалися з чоловіком. Тут говорять португальською. Щоб вивчити мову, ходили в дитсадок. Там вихователька по картинках навчала дітей. Ми теж дивилися. Вдома перекладали англійською ті слова й завчали. Найлегше було 10-річній дочці Катерині. Вона заговорила перша. Потім син — 15-річний Ігор. А тоді вже я. Знадобилося не менше року.

— Я єдина українка, яка живе в радіусі сотні кілометрів. Проте є багато португальців, — продовжує Оксана.

Останнім часом зарплати в Бразилії впали. Люди їдуть на заробітки в Європу. Влаштовуються мити посуд. Грошей вистачає на себе й на утримання родини вдома. Мінімальна зарплата в Бразилії — 900 доларів. Оренда житла коштує в середньому 750. Додатково треба сплатити ­комунальні рахунки. Тут дорога електро­енергія. Влітку всі користуються кондиціонерами, бо сильна спека. Рахунок отримуємо в середньому 300 доларів.

Чоловік їздить на роботу до Сан-Паулу. Син і дочка навчаються в університетах. Ми змогли придбати будинок, частково в кредит. Я займаюся домашнім господарством. Раз на тиждень у селищі працює ринок. Привозять м'ясо, овочі. Кілограм яловичини коштує 1300 гривень. Їмо багато овочів. Скрізь подають рис і тушковану квасолю. Навіть у ресторанах. Бразилійська кухня для нас загостра. Тому готую українські страви, каші.

Мені бракує театрів, кіно й розваг. Увечері тут дивляться серіали. Вони вже набридли.

16 годин триває переліт із Ріо-де-Жанейро до Києва. Квиток в один бік коштує $600 доларів — 15 810 грн. Після переїзду Оксана Колеснікова лише двічі їздила в Житомир, бо дорого.

Почала шити ляльки

— Влаштуватися на роботу іноземцю в Бразилії складно. Треба отримати виклик від роботодавця. А той має довести, що не знайшов такого спеціаліста серед місцевих, — каже Оксана Колеснікова.

Добре заробляють медики, фінансисти, адвокати, інженери. Мої діти також обрали популярні професії. Син навчається в університеті на програміста, а дочка — на архітектора.

Я за освітою закрійник верхнього одягу. Моя професія в Бразилії не має попиту. Можна створити власний бізнес у сфері харчування, косметології. Бракує майстрів манікюру, педикюру. У мене бізнес вийшов випадково. На новорічні свята шукала щось оригінальне, щоб пошити прикраси для дому. Натрапила на ляльок Тільда (з тканини, з маленькою видовженою головою). Сподобалися. Пошила й виставила на місцевому сайті. Люди почали купувати. Ще зареєструвалася й на сайті для європейців. Там теж є попит. Заробляю небагато, але на власні потреби вистачає.

На головну сторінку

«    Листопад 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
Новини