Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
Поліція затримала підозрюваного у вбивстві чоловіка у Житомирі
Поліція затримала підозрюваного у вбивстві чоловіка у Житомирі

У дворі однієї з багатоповерхівок...

  • Поліція затримала підозрюваного у вбивстві чоловіка у Житомирі
    Поліція затримала підозрюваного у вбивстві чоловіка у Житомирі

    У дворі однієї з багатоповерхівок...

  • Сьогодні святкує день народження відомий овручанин Віталій Юшкевич
    Сьогодні святкує день народження відомий овручанин Віталій Юшкевич

    Віталія Юшкевича добре знають, люблять...

  • Чоловік, в якого стріляли на Польовій у Житомирі, помер у лікарні
    Чоловік, в якого стріляли на Польовій у Житомирі, помер у лікарні

    43-річний житомирянин, замах на вбивство...

  • У Житомирі прямо зараз транслюється російська телепрограма «Взгляд Панченко»
    У Житомирі прямо зараз транслюється російська телепрограма «Взгляд Панченко»

    У Житомирі прямо зараз транслюється...

Новини
Варшавська мелодія для піаніно

Варшавська мелодія для піаніно

12-05-2021
На початку травня відбулась цікава подія, яка, на жаль, лишилась у тіні підготовки до візиту державного секретаря США Ентоні Блінкена та його заступниці Вікторії Нуланд в Україну. Один з Найвеличніших Лідерів Світу (с) відвідав Варшаву з нагоди ювілею – 230 років першої польської конституції 1791 року.
Яка все ж таки тонка річ – дипломатія! Хто б іще згадав у нас про підзабуту польську конституцію, яка проіснувала всього півтора року й накрилась мідним тазом разом з польською державністю на наступні 200 років, якби не дипломатична необхідність – знайти привід зібрати у Варшаві разом лідерів країн Балтії, Польщі та України.

Варшавська мелодія для піаніно


Під час офіційного візиту Найвеличніший часто згадував трагічне минуле обох народів, не оминаючи теми Майдану та далекої історії. Полишений напризволяще, без помічників і телесуфлерів, цей видатний представник Криворізької юридичної шкоди пішов шляхом сміливої імпровізації. Зокрема, він почав з того, що ми всі тут зібралися, бо підтримуємо… Польщу та особисто польського президента. Після чергових слів про війну на Сході України, яка, зі слів оратора, є війною в Європі, доповідач побідкався, що ми всі, разом з поляками, начебто маємо спільне прагнення жити в демократичному суспільстві, але досвід ми маємо різний! І далі зупинився на цікавому парадоксі:

«Українці, знаєте, завжди виборювали свою незалежність, свою націю і свою країну… завжди для України хтось писав закони, ми були постійно частиною тієї чи іншої імперії, і тому довіра до законності, до права, в принципі, до міжнародних законів… довіра така… досить скептична… в українців, тому що хтось завжди для України писав закони… і знаєте, якщо навіть взяти історію, то… першу українську конституцію написано Пилипом Орликом у XVIII столітті, але проголошено її тільки в 1996 році… потім були складні часи… радянські часи… потім, після розпаду Радянського Союзу… я сам народився у Радянському Союзі, там були свої плюси і мінуси, але ми розуміємо, що там не було у людей права на свободу слова, права вибору, права приватної власності… і знов, у 1991 році, після розпаду Радянського Союзу, коли ми вибороли наприкінці свою незалежність, також не було довіри… міцної довіри до закону через те, що… деякі чиновники грабували країну, і, нарешті, в 2014 році, упродовж революції гідності, на Майдані, підтримуючи європейський курс, на жаль, загинули сотні наших прекрасних українських молодих громадян, які знов виборювали свою незалежність, знов виборювали той самий європейський курс, про який ми сьогодні тут сидимо і говоримо. І, ви знаєте, щоби повернути довіру до законів, як всередині нашої країни, так і за кордоном, дійсно, треба витратити багато часу і багато сил… Ми сьогодні впроваджуємо деякі кроки важливі – пакет законів про народовладдя… Нам треба затягнути наше суспільство в те, щоби українці самі були зацікавлені приймати участь не раз на п’ять років, коли вони обирають президента, чи коли вони обирають парламент, а щомісяця, щотижня, завдяки різного роду референдумів, впливати на країну, на її вибір, на економіку тощо…»

У принципі, варшавський монолог Зеленського – це все, що вам потрібно знати про криворізьку теорію держави і права, історію останніх 200 років, Конституцію та виборче законодавство. Тут все прекрасно: від конституції Пилипа Орлика, затвердженої у 1996 році, до щотижневих референдумів, відсутності приватної власності в СРСР і сотень загиблих на Майдані. З рештою, «яка різниця?» (с)

Можна до нескінченності спостерігати за трьома речами: як горить вогонь, як ллється вода і як Один з Найвеличніших Лідерів Світу (с) самозакохано верзе нісенітниці. Якщо цей придурок розповідає в телевізійному зверненні 9 травня з нагоди Дня Перемоги, що українці в складі радянської армії та військ союзників не дали нацистам панувати у Мадриді, то коментарі тут зайві.

Знаєте, у чому позитив носіння масок? Вони ховають посмішки іноземних президентів, які ледь тримаються від сміху під час лекцій пана Піаніста…
Я би, не вагаючись, рекомендував Міністерству освіти і науки видати підручник «Криворізьке верховенство права» у співавторстві з в.о. голови Конституційного Суду. Як гарно б звучало: підручник Зеленського-Головатого!

Чому саме Головатий? Ні, не через те, що ви подумали. Не тільки. Сергій Петрович, дійсно, є відомим прихильником європейського способу кохання. Але не тільки цим він підкреслює свою яскраву індивідуальність. Баби на лавках розповідали, ніби в молодості «голубоватого» притягали до адміністративної відповідальності за хуліганство… мені навіть соромно переповісти ці плітки… Гаразд, ніби він вийшов на балкон і… посцяв на перехожих… Тепер, коли він досяг зеніту слави, може собі дозволити не тільки сцяти, але й срати на людей з найвищих конституційних щаблів влади. Автору пафосної монографії «Верховенство права» в трьох томах буде гарна нагода видати четвертий том – «криворізький». Сама доля наполягає, аби він став співавтором у такій справі, якщо, звісно, здолає донецького правознавця Олександра Тупицького.

До речі, про ювілеї. Річниця першої польської конституції, дійсно, гарна тема для обговорення на зустрічі президентів, але є ще кращий привід знову приїхати до Варшави з урочистою метою: 12 травня можна відсвяткувати 95 років Травневого військового перевороту маршала Пілсудського! Гарна нагода згадати про верховенство права та непорушність демократичного конституційного ладу…

У травні 1926 року «Комендант» Польщі за допомогою відданих військових частин повалив режим законно обраного президента Станіслава Войцеховського і встановив фактично одноосібну владу, формально утримавшись від здобуття вищих керівних посад, лишившись тільки військовим міністром і генеральним інспектором збройних сил. Воцаріння уславленого маршала не було символічним актом: у ході боїв за Варшаву реально загинуло 250 військових і 164 цивільних осіб, близько 1000 людей отримали поранення.

Пілсудським був запроваджений режим так званої «Санації» або «оздоровлення» суспільства, який здійснювався, переважно, шляхом згортання демократичних інститутів, обмеження прав парламенту й зміцнення виконавчої влади. Проводилась політика «пацифікації» національних меншин – тобто їх насильницького утихомирення. Польська влада створила концентраційний табір Береза-Картузька, де об’єднала людей самих різних поглядів: за даними істориків, у 1934 році в Березі-Картузькій одночасно перебували 120 українських націоналістів, 40 членів екстремістської польської партії «Національно-радикальний табір» та приблизно 40 членів Комуністичної партії Західної України. У цьому концтаборі людей тримали до трьох місяців без суду, винятково за адміністративним рішенням поліції чи глави воєводства. Остаточне рішення про термін ув’язнення залишалося за адміністрацією табору.

Мені видається, з огляду на практику рішень РНБО щодо позасудових розправ з опонентами влади, позбавлення майна і громадянства, – було би дуже корисно провести у Варшаві міжнародний форум з нагоди ювілею Травневого перевороту 1926 року, запросити президентів України та Польщі, провідних політиків і юристів, обмінятись історичним досвідом позасудової «санації» суспільства й окремих громадян.

Хтозна, чим би завершилась польська оздоровча «санація», якби 1 вересня 1939 року її не обірвала війна…
До речі, про війну. У своїй варшавській лекції перед іноземними президентами наш Верховний Головнокомандувач між іншим, через кому, згадав про якусь війну в Україні, й навіть ширше – у Європі. На цьому варто зупинитись докладніше.

Читачі минулого разу мені дорікали, чому я не помічаю війну на Сході України? На це я хотів би відповісти цілком серйозно: якби тільки я не помічав. З рештою, я не офіційна особа. Мене можна хоч завтра прогнати туалетним віником. Чому тоді війну не помічали три президента поспіль: тимчасовий – Олександр Турчинов, п’ятий – Петро Порошенко і шостий – Володимир Зеленський?

Згідно з пунктом 19 частини 1 статті 106 Конституції лише Президент уповноважений вносити до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Ви десь чули, щоби Турчинов, Порошенко чи Зеленський домагалися від парламенту оголошення війни Росії? Чи може я повинен був замість них оголосити війну іншій державі за прикладом барона Мюнхгаузена? Точно так, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції, лише Президент може ініціювати запровадження воєнного стану.

Війна – це певний юридичний стан держави, який передбачає істотні відмінності від правового режиму мирного часу, а не порожні балачки перед телекамерами. Процитую статтю 1 Закону «Про правовий режим воєнного стану»: воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Існує чітка процедура, передбачена частиною 2 статті 5 Закону «Про правовий режим воєнного стану»: у разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону. За всі сім років я пригадую лише один раз, коли президент України реально намагався ввести в Україні воєнний стан – це було 26 листопада 2018 року, після відомого інциденту в Керченській протоці, тобто через понад чотири роки після початку бойових дій на Сході України. Тоді Сивочолий Гетьман з переляку видав аж три укази поспіль, протягом одного дня, усі – з підступною метою, будьмо відвертими, зірвати президентські вибори 2019 року. Після того, як парламент не дозволив Армавіру узурпувати владу, «війна» згасла сама по собі.

Вас це не дивує? Є два варіанта відповіді. Перший: три останніх президенти проявляли малодухість та боягузтво, і тому вони не наважились розірвати дипломатичні відносини з Росією та оголосити їй війну, або хоча б запровадити правовий режим воєнного стану бодай у прифронтовій смузі та на окупованій території, бо дуже страшно. Другий: керівники держави володіють значно більшим обсягом інформації, ніж це відомо широкому загалу, об’єктивний та неупереджений аналіз якої спростовує доцільність не тільки оголошувати війну будь-кому, а навіть визнавати факт «збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності».
Сподіваюсь, що після оприлюднення записів з розмовами Порошенка з Путіним та Медведчука з Сурковим, вже не лишилось жодних сумнівів, яка з двох відповідей є правильною.

Варшавська мелодія для піаніно


Друге питання: а чи готові ми до реальної війни? Щойно, виступаючи 11 травня на полях форуму «Україна 30. Безпека країни», Один з Найвеличніших Лідерів Світу (с) вкотре згадав про війну:

«Чи готові ми, чи готовий світ, чи готова Європа до повномасштабної війни? Я думаю, що ніхто не готовий, зовсім! Якщо це станеться, я впевнений, ми це вже відчуваємо по тих сигналах, які є, і по тій роботі, яку ми зробили, дипломатичну роботу з підтримки Європи і США незалежності країни, я вважаю, що Росія не може на це піти, тому що це може бути світова війна».

Доповідь Верховного Головнокомандуючого звучала як гасло: «Ніхто не готовий і ніщо не готово!» Але запевнення, що Росія не піде в наступ, надані Зеленським, трохи всиляють надію. Бо інакше Третя світова війна. Хіба вам не страшно? Ось і йому страшно:

«Страшно тільки через такі події і через такі загрози, що можуть бути такі кроки. А такі кроки завжди історично приводять до втрат, великих втрат, сотень тисяч, мільйонів людей. Тому, мені здається, що, незважаючи на експертні думки, все ж таки, які говорять про вересень місяць… я вважаю, що такої потужної ескалації не може бути», – пояснив президент.

Як швидко прискорився годинник історії: щойно півроку назад ми обговорювали якийсь дріб’язок, поточну метушню, а тепер дійшли до обговорення дати початку світової війни. Так, ніби сама перспектива світової війни вже невідворотна. Лише дату вписати у військові накази. І знову, як і тоді, на устах Польща, вересень, війна…

Погано, що наш Найвеличніший не готовий до війни. Шкода його по-людські, бо до війни треба готуватись ретельно, здобути собі якусь професію, щоб не згинути в горнилі страшних подій. Краще бути музикантом, ніж юристом. Я вам діло кажу. Якщо на війні – то можна прилаштуватись у військовий оркестр і не ходити в атаку на фронті, а якщо в полоні чи в тюрмі – то, можливо, візьмуть у табірну самодіяльність, там краще годують.

Ми вже якось згадували композитора і піаніста Єжи Петерсьбурського, автора всесвітньо знаменитого танго «То остання неділя» (1936р.), більш відомого на теренах колишнього СРСР під назвою «Стомлене Сонце». Перед тим, як стати королем танго в Польщі та у всій Східній Європі, пан музика мав фантастичний успіх у Німеччині зі своїм танго «О, Донна Клара» (1928р.)

Здавалося б, перевершити себе після цих двох вершин, чи навіть повторити такий шалений успіх, намагатись наблизитись до нього іншими творами – марні сподівання. Тільки недарма кажуть – шляхи Господні несповідимі…

1 вересня 1939 року почалась Друга світова війна. У Польщі була оголошена загальна мобілізація. Єжи Петерсбурський підлягав призову на військову службу, але проявити себе у військовій царині він не встиг: у лічені тижні польська армія зазнала повного розгрому і була розсічена навпіл: половина була взята в полон Вермахтом, інша половина була інтернована Червоною Армією (офіційно польських громадян в полон не брали, бо 17 вересня 1939 року польський уряд утік до Румунії без оголошення СРСР війни, а перед втечею польський головнокомандувач маршал Рідзь-Смігли наказав у бій з радянськими військами не вступати).

Кінець війни пан музика застав у місті Білосток, яке з примхи долі тимчасово опинилося на радянській території. Тоді, чи не уперше в житті, йому поталанило по-справжньому: вже захоплене Вермахтом, місто було 22 вересня передано Червоній Армії. Якби не цей поворот, то скінчив би він своє життя, як автор німецького тексту «Донни Клари» Фріц Льонер-Бе́да, в Освенцимі…

Ви, мабуть, вже приготувались почути сумну розповідь про трагічний кінець польського полоненого Єжи Петерсьбурського… Мушу розчарувати. Доля 450 тисяч польських інтернованих осіб склалась дуже по-різному. Більшість рядового складу розпустили по домівках. Приблизно 5% розстріляли. Решту – кого куди. Але якщо людина не хотіла до Сибіру чи в Катинь – то його й не брали. Бо колгосп, як відомо, справа добровільна. Наприклад, відомий польський полонений офіцер Мойше Клейнбаум чесно сказав, що в Сибіру йому клімат не подобається, у в Катинь він не хоче.

– А в Палестину поїдеш?

– Поїду!

Так колишній польський військовий лікар поїхав до історичної батьківщини, де обрав собі псевдонім Моше Сне, очолив штаб єврейської самооборони «Хагана», був одним із батьків-засновників держави Ізраїль та депутатом Кнессету багатьох скликань, прожив довге щасливе життя.

Єжи Петерсьбурський теж чесно зізнався, що йому, як відомому музиканту, нема що робити в Сибіру, і в Катинь він ніяк не може поїхати.

– А в Мінськ поїдеш?

– У Мінськ поїду!»

Далі були чарівні перетворення як у казці: польський полонений Єжи Петерсьбурський перетворився на радянського громадянина Юрія Яковича Петерсьбурського, і був призначений на посаду керівника Державного естрадного оркестру Білоруської РСР !

У 1940 році Муза знов відвідала пана музику в номері готелю «Білорусь» у Мінську, де був написаний інший шлягер – «Сіній платочєк», відомий всім і кожному у виконанні Клавдії Шульженко. Багато різних текстів було написано на мотив цієї мелодії. Один із них: «22 червня, рівно в четвертій, зрання, Київ бомбили, нам об’явили, що почалася війна…»

Тому хочу порадити нашому Одному з Найвеличніших Лідерів Світу (с) міцно опанувати якийсь музичний інструмент, піаніно теж згодиться, підібрати репертуар на різні випадки життя, і, борони Боже, не сваритися з білоруським Бацькою. Хтозна, як доля складеться, може він якось посприяє, призначить керівником державного естрадного ансамблю «Песняры́» чи завідувати будинком культури десь у Бобруйську. Це був би не найгірший варіант…

Анатолій Новосельцев

Джерело статті: naspravdi.today

На головну сторінку

«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Новини