Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
Сьогодні святкує день народження відомий овручанин Віталій Юшкевич
Сьогодні святкує день народження відомий овручанин Віталій Юшкевич

Віталія Юшкевича добре знають, люблять...

  • Сьогодні святкує день народження відомий овручанин Віталій Юшкевич
    Сьогодні святкує день народження відомий овручанин Віталій Юшкевич

    Віталія Юшкевича добре знають, люблять...

  • Чоловік, в якого стріляли на Польовій у Житомирі, помер у лікарні
    Чоловік, в якого стріляли на Польовій у Житомирі, помер у лікарні

    43-річний житомирянин, замах на вбивство...

  • У Житомирі прямо зараз транслюється російська телепрограма «Взгляд Панченко»
    У Житомирі прямо зараз транслюється російська телепрограма «Взгляд Панченко»

    У Житомирі прямо зараз транслюється...

  • Погодинна оплата проїзду та разовий квиток будуть відтерміновані до 1 червня
    Погодинна оплата проїзду та разовий квиток будуть відтерміновані до 1 червня

    У Житомирі відтермінують погодинну оплату...

Новини
Ще раз про подружку Розенблата та її хазяїна

Ще раз про подружку Розенблата та її хазяїна

06-06-2021
Найкраще, що вдається колишньому директору НАБУ Артему Ситнику, який продовжує незаконно обіймати цю посаду всупереч рішенню Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року, та його підлеглим – це одразу, як тільки їх схоплять за руку, кричати про провокацію та зірвану спецоперацію. Спецоперацією в НАБУ виправдовують все. Участь у розкраданні разом із «свинарчуками» коштів «Укроборонпрому»? – То спецоперація. Дерибан на «Укрзалізниці»? – Спецоперація! Провокація хабаря? Спец-о-пе-ра-ці-я!

«Інститут заборони провокацій у корупційних правопорушеннях захищає злочинців та є недоцільним», «ефективне розслідування даної категорії справ неможливе без залучення агентів», – подібні перлини юридичної думки чавив з себе перед адвокатами найвідоміший «таємний агент НАБУ» Євген Шевченко, який до знайомства із Ситником працював водієм у не менш відомого шахрая Костянтина Грішіна (він же ж «Семен Семенченко») ще наприкінці 2018 року. Шевченко розпатякував про провокацію злочинів зі знанням справи – не дарма він під орудою Ситника брав участь у дерибані «Укроборонпрому» та «Укрзалізниці» і займався контрабандою зброї. Та разом зі своїм гуру, «Семеном Семенченком», під дахом все того ж НАБУ керував «приватною військовою компанією». За що, власне, Шевченко та Грішін-Семенченко й були затримані Службою безпеки України.

Тим не менш, діяльність НАБУ висвітлюється в чесних і непідкупних медіа, які фінансуються друзями Ситника, переважно в позитивній тональності. НАБУ у дослідженні громадської організації «Інститут Масової Інформації» виявилося лідером за часткою позитивних новин щодо своєї діяльності – 59,8%. Хоча приводів хвалити Ситника все меншає, якщо не сказати, що вони геть відсутні, його ігри в «агентів» та гопницькі провокації починають набридати все більшій кількості людей. Адже перетворення антикорупційного органу в посміховисько не сподобається навіть заокеанським кураторам Артема Сергійовича. Часи, коли піаром можна замінити доказову базу, безповоротно минули. А будь-які процесуальні порушення з боку детективів і судові поразки стають предметом кепкування із розумових здібностей НАБУїнів та їх піар-обслуги з числа професійних «громадських активістів».

Секс, алкоголь та інші методи НАБУ

Для Ситника 2017 рік ознаменувався тяжким і марудним заняттям – йому довелося вчити практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Але чи то головний антикорупціонер регулярно засинав, чи то просто неспроможний був засвоїти прочитаний матеріал, але дива не сталось – діяльність НАБУ надовго залишилась прикладом того, як не потрібно працювати.

Колись у Росії прославилась така-собі «Катя-Муму», агентеса, послугами якої скористались тоді ще опозиційний політик Едуард Лімонов та Віктор Шендерович. Згодом відео путінських критиків разом із «агентом Катериною» транслювали на всіх державних телеканалах. Де заретушованими в частині біблійських місць, а де – ні.

Ситник, як і будь-який колишній прокурор, є великим поціновувачем російських детективів і методів, а, відтак, не став вигадувати нічого нового й завів і в себе у відомстві «агента Катерину». Щоправда, на відміну від аматорки «Каті-Муму», мадам Сікорська, вона ж «агент Катерина», була справжнім професіоналом, рахувалась співробітником Другого підрозділу детективів НАБУ, перебувала на державній службі й одразу ж запалала новою зіркою на антикорупційному небосхилі. Першими її «жертвами» стали народні депутати України VIII скликання Максим Поляков і Борислав Розенблат.

Ще раз про подружку Розенблата та її хазяїна

Агент Катерина


Цих двох обранців голосно і пафосно запідозрили в тому, чим займається ледь не кожен другий депутат – начебто вони вносили зміни в законопроект щодо видобутку бурштину за гроші. У суспільстві, де розцінки за «законотворчу» роботу народного депутата не секрет вже кількадесят років, а замовити законотворця можна ледь не по оголошенню, НАБУ, як запевняв Ситник, провело блискучу спецоперацію спільно з Федеральним бюро розслідувань США.

Ще раз про подружку Розенблата та її хазяїна


Щоправда, українське законодавство не містить (принаймні, доки що) згадки про ФБР як оперативний орган чи орган досудового розслідування й тому всі докази, зібрані за участю заокеанських кураторів Ситника, є неприпустимими. До того ж ознайомлення іноземців з протоколами негласних слідчих (розшукових) дій само по собі є підставою для того, щоби повідомити директорові НАБУ про підозру в розголошенні державної таємниці. Але кого цікавить такий дріб’язок, як національні інтереси України, коли йдеться про святу справу – боротьбу з корупцією…

НАБУшна «агентка» Катерина, видаючи себе за представника іноземної компанії «Фуджейра» (Fujairah), начебто передала нардепам та їх помічникам понад $300 тисяч за сприяння у видобутку бурштину в Україні. Згодом їм оголосили підозри. Розенблата та Полякова колеги-нардепи влітку 2017 року позбавили недоторканності за поданням генерального, прости господи, прокурора Юрія Луценка. До цього країні продемонстрували майже годинне відео, де Розенблат і «Катерина» проводять зустрічі в ресторанах упродовж півроку та домовляються про винагороду різних розмірів за нелегку депутатську працю.

Після зняття недоторканності Розенблат вирішив покинути країну, але його затримали. А в квітні 2018 року трапилась історія значно цікавіша за меркантильні витівки нардепів – Печерський районний суд Києва визнав Борислава Розенблата потерпілим у зв’язку провокацією хабаря співробітником НАБУ.

Ще раз про подружку Розенблата та її хазяїна

Борис Розенблат


Сам Розенблат розповідав, що «агент Катерина» прийшла до нього в липні 2016 року і представилась співробітницею компанії з Арабських Еміратів. Від Розенблата Катерина Сікорська (або ж Катерина Сивоконь, саме так співробітниця НАБУ себе називала, пропонуючи гроші народним депутатам) хотіла преференцій у видобутку бурштину для «шейхів». Окрім грошей нардеп, схоже, хотів від Катерини більшого. Принаймні, коли журналісти запитали в Розенблата вже після того, як відгомоніли всі скандали, чи був у нього інтимний зв’язок з агентом Катериною, народний обранець відповів: «Нехай це буде питанням Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, НАБУ і всіх інших… Наше спілкування тривало протягом року. Що там і яким чином відбувалося, це вже питання слідства… Вона постійно приїжджала до мене, просила про допомогу і так далі… Вона зі мною дійсно була в тісних дружніх відносинах. Навіть їздила до дітей в житомирський інтернат передавати подарунки».

Які самовіддані агенти працюють під Ситником на гроші українських платників податків! Власне, Ситник згодом привселюдно свою агентку й похвалив: «Все добре з цим працівником. Людина, на мою думку, впоралася на відмінно з цією роботою». При цьому Ситник вже після того, як справа Розенблата і Полякова стала публічною, сказав, що будь-яка інформація про наступні завдання Катерини Сивокінь (Сікорської) – конфіденційна. І цього гіганта думки навіть не засмутило, що «агентку» знає в обличчя вся країна. Найцікавіше, що за кілька місяців «відмінниця» Ситника вже сама стала підозрюваною. А навесні 2018 року Печерський суд ухвалив скасувати постанову слідчого Генеральної прокуратури України Григоришина Р.М. від 19 жовтня 2017 року у кримінальному провадженню № 420170000000002187 про відмову визнати Розенблата потерпілим.

Ще раз про подружку Розенблата та її хазяїна

Липень 2017 року. Член Ради громадського контролю при НАБУ Деніс Бігус влаштував покладання квітів до приймальні громадян НАБУ в ознаменування видатних успіхів Артема Ситника й “агента Катерини” в боротьбі з корупцією


Та цьому передувала ще одна прекрасна історія «професіоналів» з НАБУ.

Як Луценко спалив Ситнику контору

Пізно ввечері 29 листопада 2017 року на сайті Державної міграційної служби України з’явилася новина про те, що співробітники СБУ затримали співробітника НАБУ Сергія Тітенкова (Боярського) під час спроби дати хабаря першій заступниці глави ДМСУ Діні Пімаховій. Вже вранці наступного дня в Національному антикорупційному бюро України заявили, що Генеральна прокуратура України разом із СБУ незаконно втрутилися в спецоперацію НАБУ.

І це класична ситуація жаби та гадюки. Антикорупціонери проти правоохоронців: хто кого. Відкрили чи то скриню Пандори, чи то каналізаційний люк – але те, що поплило навряд чи можна назвати здоровим для демократичної країни. Більш того: прокуратура імені Луценка опублікувала записи розмов детективів НАБУ, потайки зароблених Службою безпеки України на конспіративній квартирі НАБУ. Підлеглі Ситника невтомно вигадували способи, як «уламати» Пімахову на хабар. І напоїти її алкоголем та підкинути гроші було самим безневинним з них.

Втім, справа проти борців з корупцією очікувано закінчилася пшиком – коли гамір вщухнув, Генеральна прокуратура навіть повернула Ситнику речові докази, вилучені на конспіративній квартирі НАБУ: фальшиву гербову печатку Міністерства внутрішніх справ України, підроблені посвідчення журналістів і бойову гранату Ф-1 (цікаво, де провокатори з НАБУ планували її використати?).

Від того, у ході розслідування навіть у звиклих до «стилю Пшонки» прокурорів округлились очі від того, як облаштували свій побут полум’яні борці з корупцією. Під час обшуку слідчі Генеральної прокуратури знайшли в «агента Катерини» елітну нерухомість та чотири дорогих автівки. «На цих авто вона до мене приїжджала. Вона постійно використовувала ці машини, вона представлялась представником великої потужної арабської компанії, тому відповідно був статус», – розповідав згодом Розенблат про домашній автопарк співробітника Другого підрозділу детективів НАБУ Катерини Сікорської.

До чого взагалі «агент Катерина» до міграційниці Пімахової, яку провокував «агент Боярський»? Справа в тому, що саме досвідчена відмінниця школи Ситника Катерина консультувала свого колегу – співробітника все того ж Другого підрозділу детективів НАБУ Сергія Тітенкова – як і що робити з Пімаховою. Генпрокуратура згодом оприлюднила запис їхніх розмов. На них Сікорська обговорює деталі спецоперацій НАБУ як з колегами, так і з начальством – керівником Другого підрозділу детективів НАБУ Борисом Індиченком.

Ще раз про подружку Розенблата та її хазяїна

Автомобілі «агента Катерини», нажиті непосильною працею на державній службі


Про подробиці таємного життя «агентів НАБУ» на кошти українських платників податків розповіла Лариса Сарган, речниця генерального, прости господи, прокурора Луценка. Вона написала, що Пімахова звернулась до СБУ ще у вересні 207 року, сказала, що її «хочуть підкупити»: «Як з’ясувалося в ході НСРД, С. Тітєнков входив до складу організованої групи осіб, що сформувалася у вигляді т.зв. «таємного підрозділу» НАБУ під керівництвом колишнього працівника МВС України та з відома очільників антикорупційного бюро. Метою діяльності організованої групи було штучне створення умов для одержання неправомірної вигоди службовими особами, їх незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та дискредитація, а також подальше позитивне висвітлення результатів та здобутків НАБУ по боротьбі з корупцією.До складу даного об’єднання, в порушення Закону України, без конкурсу залучалися кадри з числа колишніх правоохоронців з відповідними моральними якостями, які б сприяли їх участі у протиправних акціях з провокації підкупу. Матеріальне забезпечення цих правоохоронців, а також їх так званих спецоперацій здійснювалось виключно за рахунок державних коштів. Групою осіб використовувалась конспіративна квартира для оперативних нарад та розробки подальших планів по незаконному притягненню до кримінальної відповідальності Д.Пімахової через провокацію підкупу… В ході обшуків в одному із приватних будинків Києва, що служив таємним офісом другого підрозділу НАБУ, незаконно зберігалися та в подальшому були вилучені у великій кількості документи із грифом «таємно» та «цілком таємно», спеціальні технічні засоби для зняття інформації, а також паспорти громадян іноземних держав…

Під час обшуку за місцем проживання агента Катерини Сікорської в с. Козин у приватному будинку були вилучені документи із грифом «обмеження доступу», зошити із секретною інформацією про прослуховування об’єктів зацікавленості НАБУ, матеріали проведених негласних слідчих (розшукових) дій, які оброблялися за відсутності у агента Катерини допуску до держтаємниці. Привертає окрему увагу і приватне життя агента НАБУ Катерини Сікорської. Їй та близьким членам її родини на правах власності належать три приватні будинки в елітному селищі Козин, престижні автомобілі «Мазератті», «Лексус» та два «Порше Кайєн», придбані останнім часом».


Ще раз про подружку Розенблата та її хазяїна

Під час обшуку вдома в «агента Катерини» були вилучені не тільки значні суми валюти, але й секретні документи, доступу до яких вона не мала


Але «честь та гідність» НАБУ кинувся захищати найвідоміший український шахрай Костянтин Грішін (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко), водієм якого раніше працював «таємний агент НАБУ» Шевченко. Зі сторінки з ім’ям «Досталі. Хватіт», наповненням якої займався цей Шевченко, Грішін-Семенченко возвістив: «ГПУ заявляє про обшуки у “агента НАБУ Катерини”. Розсекречує її дані, прикриваючи все це казуїстикою про “провокацію хабара”. Лощених дядь і тьоть з вищого корупційного світла лякає що НАБУ змогло залучити до своїх лав талановитих людей, змогло навчити їх працювати як ФБР в США. Звичайно ніяка це не провокація хабара. Провокація – це коли за рядовим державним службовцям з мізерною зарплатою у якого дитина хвора на рак ходять і спокушають його великою сумою. Зарплатня у різних пані типу цей “жертви провокації” такі що пересічному українцеві цілий рік можна прожити. І це не кажучи про колосальні тіньові “доходи”. У мене, є фото попередніх “бідних сиріток”, “жертв провокацій” таких агентiв НАБУ, як “агент Катерина”. Катерина Сікорська. Розенблата ви знаєте. Генерал Павловський, обвинувачений НАБУ в розкраданні сотень мільйонів гривень на закупівлю палива для армії теж відомий багатьом. Фото агента Катерини, у мене немає. Впевнений, що дуже скоро, зусиллями злочинців з ГПУ, це фото буде у всiх. І ще я чомусь впевнений, що багато українців скажуть що “агент Катерина” набагато більш підійде для номінації “жінка третього тисячоліття” ніж дружини президента і генерального прокурора. Як i жінки – снайпери, жiнки – волонтери, жiнки- добровольцi. Агент Катерина” – такий же Народний герой України як і вони. Герой боротьби на внутрішньому фронті. А корупціонери з ГПУ і адміністрації президента нехай базікають що завгодно. Їх час скоро закінчиться. А час таких як Катерина Сікорська тільки починається».

Власне, якщо Сікорську тільки «портусили», то Тітенкова навіть затримали в ході розслідування кримінального провадження № 42017000000003060 від 27.09.2017. При цьому СБУ вилучила конверт з інструкцією – описом можливих дій при вербуванні чиновника середньої ланки Національного банку України, – а також аналітичну довідка про його професійну діяльність. Зокрема інструкція містила вказівки, як познайомитись шляхом імітації нападу злочинців або штучно створеного ДТП з жінкою гарної зовнішності, що має стати жертвою НАБУ. Після знайомства інструкція пропонувала різні варіанти продовження: поїздка в стриптиз-бар, вживання алкоголю, статеві відносини і головне – фіксування всього на відео і фото для майбутнього шантажу. Причому, усе це – коштом українських платників податків.

Ще раз про подружку Розенблата та її хазяїна


Кримінальна провадження за фактом злочинної діяльності співробітників НАБУ Сікорської та Тітенкова тривало до зміни президента: як тільки на Банкову в’їхав комік «Кварталу 95», справу відносно підлеглих Ситника було наказано негайно закрити. Залишається осадом лише питання – навіщо НАБУ діяти у стилі КДБ? Все просто – Ситнику не потрібні арешти корупціонерів, йому потрібно спровокувати, взяти на гачок, а потім тиснути, шантажувати та вимагати гроші.

НАБУшна пісня гарна й нова

Донині Вищий антикорупційний суд, куди передали «бурштинове провадження» Розенблата-Полякова з грудня 2019 року відкладає розгляд справи. Аби розпочати слухання вже здійснили ледь не кількадесят невдалих спроб – і не змогли провести навіть підготовче засідання.

У квітні 2019 року сталася взагалі курйозна подія – Державне бюро розслідувань зареєструвало кримінальне провадження за фактом організації працівниками НАБУ нелегального грального бізнесу та провокації хабаря керівництву поліції в Запоріжжі. Як кажуть у ДБР, співробітник Другого підрозділу детективів НАБУ, використовуючи документи на ім’я Руслана Шпака, у серпні 2017 року прибув у Запоріжжя з метою організації діяльності залу ігрових комп’ютерів. Він зняв приміщення на вулиці Сталеварів, 17, яке належало ТОВ «Термінал», і встановив туди 20 комп’ютерів.

І що заявило відомство Ситника? Правильно, що це спецоперація по викриттю організованої злочинної групи, до складу якої входили керівники правоохоронних органів. Начебто «накрити» хотіли довірену особа тогочасного начальника поліції Запорізької області Олега Золотоношу, якого звільнили ще в травні 2018 року. За сценарієм ситниківців, агент Шпак щомісяця передавав довіреній особі Золотоноші по 2 000 гривень за кожен ігровий комп’ютер в гральному залі. Звичайно, що і Шпака, і Золотоношу ця «провокація» врятувала від суду.

Та найцікавіше в цій історії інше. Чесний, непідкупний Шпак, будучи штатним співробітником НАБУ, встиг за час «спецоперації» понабрати кредитів, використовуючи документи оперативного прикриття, а гроші покласти собі в кишеню…

У вересні 2020 року НАБУ заявило, що викрило на хабарі помічника нардепа Олександра Юрченка. Антикорупціонери запевняли, що неофіційний помічник Юрченка Іван Фіщенко взяв перші 13 тисяч з 200 тисяч доларів, які передбачались самому нардепу, за законопроект пов’язаний з побутовими відходами. Згодом фракція «Слуга народу» виключила зі своїх лав Юрченка, а Вищий антикорупційний суд заарештував Юрченка із можливістю вийти під заставу. А всенародно обраний Один з Найвеличніших Лідер Світу (с) одразу після вручення підозри Юрченку заявив, що депутат «буде сидіти в тюрмі» і що «так буде з кожним, хто бере хабарі» і що він дії детективів провокацією не вважає. Фактично, з «благословення» глави Криворізької юридичної школи НАБУ отримало «ліцензію на провокації злочинів».

До слова, з 2014 року і по серпень 2020 в ЄРДР внесли відомості по 225 випадках провокацій, це не більше 35 випадків на рік. З них тільки в чотирьох випадках були вручені підозри. І чи варто казати, що жодне з проваджень не довели до суду.

Якби в НАБУ читали рішення ЄСПЛ…

Власне, жодних претензій до Ситника в зв’язку з кричущим беззаконням детективів НАБУ бути не може – до 28 серпня 2020 року Артем Сергійович обіймав посаду директора НАБУ (зараз він є самозванцем, оскільки рішенням Конституційного Суду України був визнаний нечинним Указ Порошенка від 16 квітня 2015 року про призначення його на посаду), яка є адміністративною, а не процесуальною. Директор НАБУ керує прибиральницями, підписує відомості на зарплатню, проводить тендери з закупівлі паливно-мастильних матеріалів тощо. НАБУ як органом досудового розслідування керує кум Ситника, керівник Головного підрозділу детективів Андрій Калужинський, а також вже згадуваний вище Борис Індиченко, який очолює окремий орган досудового розслідування – Другий підрозділ детективів.

Даремно очікувати від цих панів знайомство з європейською практикою щодо провокацій злочинів – нічим іншим вони, як бачимо, займатись просто не здатні. Адже справа Розенблата-Полякова, справа Пімахової й ще десятки кримінальних проваджень, які перебувають на слуху, – це класичні приклади провокації злочину у виконанні НАБУ. А, відтак, своїми діями співробітники НАБУ повністю нівелювали будь-яку доказову базу в цих провадженнях.

При тому, що в Україні на догоду «зарубіжним партнерам» створено цілу низку антикорупційних органів (такої кількості їх немає в жодній країні Європи) і навіть нетрадиційний для Європи особливий «антикорупційний суд», стан боротьби із корупцією, особливо у вищих ешелонах влади, за цей час не покращився ні в кількісному вигляді, ні, тим більше, в якісному. Виявлені корупційні діяння та направлені по них до судів обвинувальні акти, в основному, стосуються дріб’язкових сум неправомірної вигоди та мізерних сум заподіяних корупційними діяннями збитків, а ще гірше – що навіть такі малозначні факти не завжди підтверджувалися достатніми доказами. Але найбільш ганебним фактом з діяльності професійних «антикорупціонерів» є те, що замість того, щоби виявляти реальні корупційні схеми, вони розглядують злочини, які самі ж вигадують і до скоєння яких підбурюють чиновників за допомогою штатних або позаштатних працівників НАБУ.

У Європейському суду з прав людини є багаторічна усталена практика, згідно з якою провокацією вважається злочин, який не міг бути скоєний без «допомоги» з боку правоохоронця або особи, що перебуває під його контролем. Саме тому, до речі, навіть контрольна закупівля наркотиків на теренах Європейського Союзу вважається неприпустимою провокацією, якщо наркотичний засіб придбав агент поліції. Найбільш чітко ця позиція Євросуду сформульована в п.55 рішення від 5 лютого 2008 року в справі «Раманаускас проти Литви»: «Підбурювання з боку поліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб’єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений».

Треба зазначити, що такий погляд на провокацію злочинів став укорінюватись в Україні лише починаючи з 2006 року, коли статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ була оголошена джерелом права. Ще в 2002 році в Постанові від 26 квітня «Про судову практику у справах про хабарництво» Верховний Суд України зазначав: «те, що давання або одержання хабаря відбулося у зв’язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто його давав або одержував (п. 23)». Але після того, як прецедентні рішення ЄСПЛ набули статусу джерела права в Україні, всі докази, зібрані проти обвинуваченого шляхом провокації злочину, вважаються неналежними й не можуть розглядатись судом. Причину цього ЄСПЛ пояснив у рішенні по справі «Раманаускас проти Литви»: «… якщо діяльність негласних агентів усе ж можлива за наявності чітких обмежень та гарантій від зловживань, використання доказів, отриманих унаслідок підбурювання з боку поліції, не можна виправдати суспільним інтересом, оскільки в такому випадку обвинувачений із самого початку може бути позбавлений права на справедливий судовий розгляд справи».

Як приклад: 15 грудня 2005 року у справі «Ваньян проти Росії» Страсбурзький суд взяв до уваги, що особа, яка придбала наркотики, діяла за вказівками міліції. При цьому не було свідчень, що до моменту «контрольної закупки» у правоохоронців були підстави підозрювати заявника в поширенні наркотиків. Відтак, суд визнав, що поліція не обмежилася пасивним розслідуванням, і немає підстав вважати, що злочин було б скоєно без залучення згаданого покупця. Отже, мала місце провокація, а це робить неналежними усі зібрані докази.

Українське законодавство наразі приведено у відповідність із практикою Євросуду. Зокрема, частина 3 статті 271 КПК України регламентує порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій із використанням штатних або позаштатних негласних співробітників правоохоронних органів: «Під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні».

А стаття 370 КК України встановлює кримінальну відповідальність за провокацію підкупу, «тобто дії службової особи з підбурення особи на пропонування, обіцянку чи надання неправомірної вигоди або прийняття пропозиції, обіцянки чи одержання такої вигоди, щоб потім викрити того, хто пропонував, обіцяв, надав неправомірну вигоду або прийняв пропозицію, обіцянку чи одержав таку вигоду».

У розумінні ЄСПЛ, негласний агент – це уповноважена особа, працівник правоохоронного органу або особа, яка діє на завдання правоохоронців, на що є відповідна санкція, отримана на підставі достатньої інформації, що «клієнт» може скоїти злочин. При цьому дії негласного агента мають бути пасивними, тобто він може спостерігати за підготовкою чи скоєнням злочину, але ні в якому випадку не брати в цьому участь. «Конвенція не забороняє ставитися з довірою до таких джерел, як анонімні інформатори, зокрема, на етапі слідства. Однак подальше використання їх показань в суді для обґрунтування обвинувального вироку – інша справа. Використання таємних агентів повинно бути заборонено і заходи попередження щодо них мають бути прийняті навіть у справах, що стосуються боротьби проти наркоторгівлі. З вимог справедливого суду за статтею 6 випливає, що суспільні інтереси в боротьбі проти наркоторгівлі не можуть виправдати використання доказів, отриманих у результаті провокації поліції» (справа «Ваньян проти Росії»).

Але всі ці доводи мало цікавлять українських добродіїв-антикорупціонерів.

«Словами-янусами» (англ. Janus words) іноді називають автоантоніми — слова, котрі в тому самому вигляді, але за різного контексту, мають протилежні значення. НАБУ – типове слово-янус. Воно наче означає антикорупцію, а насправді…

Антон Булгаков

Джерело статті: naspravdi.today

На головну сторінку

«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Новини