Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
Сьогодні святкує день народження відомий овручанин Віталій Юшкевич
Сьогодні святкує день народження відомий овручанин Віталій Юшкевич

Віталія Юшкевича добре знають, люблять...

  • Сьогодні святкує день народження відомий овручанин Віталій Юшкевич
    Сьогодні святкує день народження відомий овручанин Віталій Юшкевич

    Віталія Юшкевича добре знають, люблять...

  • Чоловік, в якого стріляли на Польовій у Житомирі, помер у лікарні
    Чоловік, в якого стріляли на Польовій у Житомирі, помер у лікарні

    43-річний житомирянин, замах на вбивство...

  • У Житомирі прямо зараз транслюється російська телепрограма «Взгляд Панченко»
    У Житомирі прямо зараз транслюється російська телепрограма «Взгляд Панченко»

    У Житомирі прямо зараз транслюється...

  • Погодинна оплата проїзду та разовий квиток будуть відтерміновані до 1 червня
    Погодинна оплата проїзду та разовий квиток будуть відтерміновані до 1 червня

    У Житомирі відтермінують погодинну оплату...

Новини
Навіщо алкаші українській армії?

Навіщо алкаші українській армії?

16-07-2022
Натрапив на огидне відео. В якомусь населеному пункті комендант з озброєними працівниками військкомату заходять в приміщення гральних автоматів і починають виписувати усім повістки. Наскільки я розумію, це не поодинокий випадок виконання працівниками військомату своїх «функцій».
З цього приводу маю що сказати.

По-перше, я пишаюсь своєю службою, і мене обурює, що мою професію принижують до рівня покарання для якихось хронів. Очевидно, що рівень вимог для вступу на службу сьогодні низький через об’єктивні обставини, але це не значить, що армія має перетворюватись на угрупування алкашів, наркоманів, крадіїв та інших елементів вершин суспільного дна. Такою організацією процесу призову, держава принижує і демотивує бійців, які свідомо пішли на службу жертвуючи своїми інтересами, ба, навіть життям. Військкомати поставили цих людей в один ряд з тими, кого кинули на службу у вигляді покарання. Це просто принизливо.

По-друге, за такої системи набору рівень якості мобілізованих настільки низький, що від них більше проблем на фронті, ніж користі. Ще не чув від жодного сержанта чи офіцера про задоволеність великою кількістю не вмотивованих та неякісних бійців. З усієї маси, якою військкомати закидують армію, притомних не більше 10-15%. Усе інше – невмотивований натовп, який тільки створює додаткові проблеми і відбирає на себе цінний ресурс часу та зусиль. Це я кажу, як командир.

На додачу, в поточний момент не передбачено ніякої процедури звільнення військовослужбовців за ганебну поведінку. Тобто непоодинокі випадки, коли командир отримує в своє розпорядження відвертий непотріб, який саботує виконання наказів і здатен у будь-який момент перейти у статус дезертирів, залишивши позиції і підставивши інші підрозділи. Нажаль, мені доводилося стикатися з подібними ситуаціями особисто, і це коштувало життя моїм друзям.

При цьому всьому, командир нічого не може з ними зробити! Позбутися їх неможливо, застосувати силу – подадуть в суд.

У якості приклада додам, що на цьому етапі війни вже мав два інциденти, коли в Донецькій області два мобілізованих алко-тіла додумались погрожувати мені зброєю. Перший - мобілізований солдат, а другий- мобілізований КАПІТАН. А місяць тому довелося зірвати сержантський погон з п’яного хрона, у якого навіть по опухлому обличчю видно, що він системно прокисає. Там і без медкомісії видно, що людина – алкаш, але військкомат вирішив, мабуть, що обличчя такого вигляду достойне представляти ЗСУ і підходить для виконання бойових завдань.

Реалізація процесу мобілізації у подібному вигляді закладає у наш фундамент бомбу, яка може вибухнути у найкритичніший момент. Якщо підхід не зміниться - проблеми будуть лише множитись.

Слава Україні!


Навіщо алкаші українській армії?


Валерій Маркус



Довідка з Вікіпедії. Валерій Сергійович Маркус (нар. 14 липня 1993, Первомайськ на Миколаївщині, за іншими даними — в Первомайську на Луганщині, Україна) — український військовий, ветеран російсько-української війни, письменник, блогер і мандрівник, головний майстер-сержант 47 окремого батальйону.

Служить у ЗСУ, зокрема в зоні бойових дій на Донбасі, служив у 25-й десантній бригаді.

Відомий публікаціями у Facebook та відео в Youtube, у тому числі про війну на сході України та пішу прощу по Дорозі святого Якова довжиною у 1800 км. 13 серпня 2018 року вийшла його перша художня книга «Сліди на дорозі», частина подій якої відбувається на Донбасі, під час війни. Книга стала бестселером, та однією з найпопулярніших книг в Україні 2019 року.


Життєпис

Народився 14 липня 1993 року, точне місце народження невідоме, згідно одних даних це Первомайськ на Миколаївщині, згідно інших — Первомайськ на Луганщині.

14 липня 2011 року досяг повноліття і наступного дня пішов у військкомат та написав рапорт, що бажає служити у ВДВ (Високомобільні десантні війська). Через два місяці він став військовослужбовцем у 25 ОВДБр. Згідно зі спогадами Валерія, він став російськомовним у 10-му класі, а згодом повернувся до української.

Війна на сході України

2014 року, коли до кінця контракту Валерія лишалося півроку, російські війська тимчасово окупували Крим, а пізніше і частину Донецької та Луганської області. 8 березня 2014 Валерій отримав перший бойовий наказ. Як солдат 25-ї десантної бригади, він потрапив на фронт під Слов'янськ. Влітку 2014 року за вбивство Валерія, одним з командирів терористичної організації ДНР, було призначено грошову винагороду, тоді й з'явився псевдонім «Ананьєв». На питання журналістів про цю подію Валерій відповідав: «Щоб через мене не змогли знайти моїх близьких та нанести їм шкоду». Після закінчення контракту, він залишився в армії ще на два роки, без підписання нового. В інтерв'ю Громадське ТБ, Валерій сказав, що: «Залишився тому, що відчував відповідальність і провину за те, що відбувається».

Під час служби в АТО Валерій вів відеоблог, намагаючись показати армію такою як вона є: не перебільшуючи жахи війни і не применшуючи помилок командування. Публікував відео з передової: про звільнення Вуглегірська, Дебальцевого, результати боїв, обстріли, армійське життя.

2016 року був госпіталізований. Проходив лікування спочатку у Дніпрі, потім у Старокостянтинів Хмельницької області, далі в Одесу, де отримав виписку про непридатність до служби по стану здоров'я та був звільнений з лав ЗСУ. Переїхав до Києва та почав працювати в ІТ компанії. Пропрацювавши там півроку, пішов та зайнявся різними підробітками, як, наприклад, ведучий спортивних заходів. Після звільнення з армії був змушений продовжити лікування, так як мав фізичні та психологічні проблеми, але до лікарів більше не звертався. Так як за його словами: «Єдиний лікар, який здатен вирішити мої проблеми — це я сам».

У червні 2018 записав відеозвернення на підтримку ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова.

Подорож

У 2017 році як лікування Валерій Маркус обрав пішу подорож із Парижа до мису Фіністерре, через Францію та Іспанію стародавнім паломницьким шляхом святого Якова — Ель Каміно де Сантьяго. З військовим наплічником за спиною, без знання мови та мінімально необхідною кількістю грошей Валерій вийшов із Парижа та пішов на південь. Дійшовши до міста Санте, попрямував на захід, до Атлантичного океану і пішов вздовж узбережжя океану через заповідник Ланд де Гасконь, перейшов кордон Іспанії і продовжив шлях вздовж океану по Кантабрійському хребту, на захід.

Перейшовши гори, знову вирушив на південь, відвідавши місто Сантьяго-де-Компостела, звідки пішов далі на захід до Мису Фіністерре. Загалом Валерій подолав 1811 кілометрів виключно пішки. Усю свою подорож він фільмував та описував в публікаціях на Facebook. Його подорож у форматі 14-ти серійного фільму опублікована на його каналі в Youtube. Пройшовши через Францію та Іспанію до мису Фіністера, встановив на цьому «краю світу» український прапор, підписаний українцями на Майдані Незалежності у Києві.

Служба і звільнення Валерія з лав ЗСУ, а також його піша подорож Європою стали однією з основних сюжетних ліній повнометражного документального фільму режисера Сергія Дмитренка «Вільна людина. Проща».Прем'єра фільму відбулась 6 травня 2022 року в рамках благодійного показу Міжнародного кінофестивалю «Бруківка» у м. Кам'янець-Подільський.

Вихід книги

2015 року Валерій почав писати книгу. На війні не було можливості повноцінно займатися цим. Після звільнення, було декілька спроб продовжити роботу, але проблеми зі здоров'ям заважали. І тільки після пішої подорожі Валерій зміг закінчити книгу про війну на Донбасі «Сліди на дорозі». Процес написання був для автора важким. На початку лютого 2018 року рукопис було завершено і почалась підготовка до друку.

Після декількох зустрічей з представниками різних видавництв, у тому числі з монополістами українського книжкового ринку, які хотіли надрукувати його книгу, Валерій був категорично проти співпраці з будь-ким. Він оформив себе, як видавця і заручившись підтримкою близьких друзів, надрукував її. 13 серпня 2018 року книга надійшла у продаж та одразу стала бестселером. За перші три тижні було розкуплено увесь 5-ти тисячний тираж, що є величезним успіхом для українського книжкового ринку. З вересня розпочався всеукраїнський тур автора на підтримку своєї книжки.

Оглядач сайту mrpl.city Іван Синєпалов розташував роман на 10 місці у переліку найкращих книжок, виданих українською мовою у 2018 році. На його думку, «З поправкою на епоху, „Сліди на дорозі“ цілком можна сприйняти за запізніле продовження Холодного Яру — той самий художньо-документальний стиль і та сама здатність на кількох сторінках так прив'язати читача до співслужбовців автора, що кожна смерть стає і твоєю особистою маленькою втратою».

Затримання

10 вересня 2018 року Валерія було затримано поліціянтами в Дніпрі перед презентацією книги «Сліди на дорозі». За даними поліції, його затримали для проведення слідчих дій у справі щодо бійки, яка сталася в січні 2016 року. 5 жовтня 2018 року всі звинувачення з Валерія було знято.

Подорож Скандинавією

Отримавши гонорари від продажів книги, Валерій віддав більшу частину коштів на благочинність, і у травні 2019 року вирушив у свою наступну пішу подорож країнами Скандинавії. 24 травня він прилетів до Осло і звідти пішов пішки на північ. Метою мандрівки було дійти до Північного Льодовитого океану. Валерій був у дорозі з травня по вересень 2019 року. Шлях проходив через Норвегію, Швецію і Фінляндію, переважно горами. Як зауважив сам Валерій: «За час подорожі, оленів я бачив більше, ніж людей».

У горах трапився інцидент, під час якого Валерій отримав травму обличчя і був змушений самостійно його зашивати. Загалом Валерій пройшов пішки близько 3000 км горами. Згодом він взявся за фільм про цю мандрівку, що має називатися «Вільна людина: Горизонт».

Зміна псевдоніма на справжнє прізвища

2014 року російські бойовики призначили винагороду за вбивство Валерія, після чого він змінив в соцмережах прізвище на вигадане — «Валерій Ананьєв», також прибравши місце народження. 2020 року Валерій відмовився від псевдоніму й повернув на всі свої сторінки в соцмережах справжнє прізвище за паспортом — «Маркус».

Повернення до лав армії

Після повномасштабного вторгнення російських військ до України, Маркус повернувся до лав ЗСУ. Перші кілька місяців воював у складі розвідувального підрозділу, у квітні з'явилися повідомлення про причетність Маркуса до формування новоствореного 47-го окремого батальйону ЗСУ, де йому запропонували посаду головного майстер-сержанта військової частини. Батальйон було сформовано, він виконує задачі в зоні бойових дій.

На головну сторінку

«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Новини