Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
Сьогодні святкує день народження відомий овручанин Віталій Юшкевич
Сьогодні святкує день народження відомий овручанин Віталій Юшкевич

Віталія Юшкевича добре знають, люблять...

  • Сьогодні святкує день народження відомий овручанин Віталій Юшкевич
    Сьогодні святкує день народження відомий овручанин Віталій Юшкевич

    Віталія Юшкевича добре знають, люблять...

  • Чоловік, в якого стріляли на Польовій у Житомирі, помер у лікарні
    Чоловік, в якого стріляли на Польовій у Житомирі, помер у лікарні

    43-річний житомирянин, замах на вбивство...

  • У Житомирі прямо зараз транслюється російська телепрограма «Взгляд Панченко»
    У Житомирі прямо зараз транслюється російська телепрограма «Взгляд Панченко»

    У Житомирі прямо зараз транслюється...

  • Погодинна оплата проїзду та разовий квиток будуть відтерміновані до 1 червня
    Погодинна оплата проїзду та разовий квиток будуть відтерміновані до 1 червня

    У Житомирі відтермінують погодинну оплату...

Новини
Велика Війна. Історія четверта: "партизанен" і зрадники

Велика Війна. Історія четверта: "партизанен" і зрадники

07-05-2015
ДЕЯКІ ІМЕНА, ПРІЗВИЩА ТА ДАТИ ЗМІНЕНІ З МЕТОЮ НЕВТРУЧАННЯ В ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ.

Радянські партизани особливо функціонували на Поліссі. Якось вони навіть захопили і рідний райцентр, і значну територію навколо.

Німці саме стягли останні сили на Східному фронті до лінії боїв, в ближньому тилу лишався мало хто, тому одне з великих з'єднань партизанів визволило Ємільчине майже на місяць.

"Партизани відкрили німецькі склади зі збіжжям, запропонували всім забирати, скільки хоч", - згадує дідусь. - "Але багато хто боявся, що німці повернуться. То посилали дітей чи підлітків. Я, тринадцятирічний, кілька разів відрами носив. Надія була така, що навіть як німці повернуться, то дітей не повбивають".

Німці таки повернулись. Без бою: просто вчора у селищі були партизани, а сьогодні - німці. Дітей не повбивали. Німці саме відступали, вони купчились у Ємільчиному, бо це була дорога до залізниці на Яблунець, і їм було не до зерна, яке там зерно.

"В отступленье ешь ты вдоволь",- напише пізніше співець радянської армії Олександр Твардовський, але це правильно про будь-яку армію. Наполеон у 1812 примудрився стати одним із небагатьох винятків, але ж він відступав точно тією ж дорогою, якою перед тим наступав; там уже все було з'їдено.

Та повернімось до радянських партизанів. Один час вони дістали гітлерівців так, що поліцаї стали прикидатись партизанами, аби ловити партизанів. Так "парня" баби Пріськи розстріляли на дорозі з села Середи.

Мені дивно чути, що в давно покійної бабці, яку я пам'ятаю ще живою, але старою, як сама Смерть, був "парень". А дідусеві, у 83 роки, не дивно. "Німці його випустили з радянської в'язниці, він там за щось дрібне сидів, ніякої політики… Вони часто звільняли таких і брали собі в поліцаї. Та його в поліцаї не взяли. Недисциплінований, мабуть", - говорить дідусь.

Недисциплінований "парень" пішов випити самогону в сусіднє село. Це під час окупації. І, повертаючись п'яним (дороги там - сім кілометрів), зустрів раптом групу людей у різноманітному цивільному, зі зброєю.

- Ти хто, куда і зв'одки? - запитали його місцевим суржиком.

Алкогольна притупленість розуму завадила йому розсудити тверезо.

- Наш! Партизан!

Ах, партизан? Поставили до канави - й пристрелили. Так каже дідусь. Ще в шістдесятих було відомо це місце, стверджує він. Тепер давно травою поросло…

Тоді бувало й не таке. На Стаха Ф. полювали ще з 1939-го року, мінімум. Саме тоді його нібито помітили на узліссі. НКВС знало, що від радянської влади він утік разом іще з поляками. Тож справа пішла. "Його шукали навіть у хаті тієї молодки, з якою він перед війною вечорниці проводив", - стверджує дідусь. - "Принаймні, ми, хлопці, так чули… Начебто навіть у сіно на горищі вилами стромляли. А він саме там і ховався, як обшук прийшов. Бік йому обдерли. Але він не ворухнувся. Бо ворухнувся б…", - дідусь робить промовистий жест.

Коли гітлерівці захопили селище - нагадую, в дев'ятий день війни - Ф. з'явився знову.

- Він наче тримав магазин. Там жінка його завжди порядкувала, така красива полька, в таких чоботях… Ми, пацани, бігали на неї дивитися. І на її чоботі, - говорить дідусь.

Таких деталей жоден підручник не дасть. Це - пам'ять людини, тренована півстоліттям викладання історії в середній школі, і водночас - оповідями, переказами, історіями, життям… Які суттєво більші за історію, бо вона - тільки їхня частина.

Ф. регулярно бачили в комендатурі окупантів. А от де він жив решту часу - невідомо. Відомо інше.

Коли партизани пішли, дідусева родина про всяк випадок втекла до рідних у село Садки. Там не було ніякої влади взагалі. Отам, понад сімдесят років тому, дідусь із братом Петром і підслухали розмову партизанів, які, шість осіб, раптом зайшли до хати серед ночі й попросили їсти.

Поводилися партизани ввічливо, уточнює дідусь. І додає: один чи двоє явно були офіцери. Мабуть, НКВС. Радянський партизанський рух завжди підтримувався і формувався НКВС, а вже коли справа пішла до перемоги - й поготів.

Оцим НКВСникам, як підслухали тоді ще 13-річний мій дідусь із нині покійним братом Петром, партизани й розповідали, що агента Ф. їм виявити не вдалося. Але вони знайшли його родича, Михайла. А дідусь-бо його знав.

- Він такий веселий був. І жив по сусідству (дідусь називає місце). На танцях музику грав. Старший за мене, звісно, але взагалі - молодий, комсомолець. Мобілізувати його чи то просто не встигли, чи не взяли через дитину - хоча я вже не пам ' ятаю, на початку війни дитина народилася вже, чи ще тільки жінка вагітна була, - розповідає дідусь.

Потім він ще довго оповідає про повоєнну долю жінки Михайла. Та то - звичайна повоєнна доля.

А от самого "Мишка" вивели вночі й повели "на Руденьку" (передмістя Ємільчиного, наголос на перший склад. - Авт.). Незабаром приєдналися ще кілька партизанів із полоненим. Кого вели вони, дідусь не знає. З тієї розповіді, підслуханої ним у Садках, - "поліцая".

Провина Мишка була в тому, що він був родичем Ф., і при цьому не був мобілізований. А отже, потенційний підозрюваний. Помічник агента Ф. Між тим, Ф. уже відверто вважався шпигуном і одним із відповідальних за антипартизанську боротьбу в районі.

Чи була за Мишком іще якась провина, дідусеві невідомо. Але йому відомо, що і невідомого "поліцая", і комсомольця Мишка партизани зарізали на околиці селища. Просто зарізали. Не з міркувань жорстокості, звичайно. А щоби не здіймати стрілянини. В цей час у селищі вже знов стояли німці, я нагадую.

Є також чутка, що, коли по війні знайшли у тім числі і їхні трупи, то руки були зв'язані колючим дротом. Це, знов, не від жорстокості: просто в колючому дроті не викрутишся. Банальні міркування ефективності.

Мені, щоправда, важко уявити, а як же цей дріт закручували на руках полонених. Але - усе заради ефективності. Чого не зробиш ради перемоги.

… Ф. так і не схопили. Перед тим, як сталіністи остаточно вигнали із селища гітлерівців, він кудись зник - разом із "дружиною-полькою". Більше про нього не чули. Й лише в шістдесятих дідусь склав пазли.

Тоді до нього прийшов "ввічливий молодий слідчий з Новограда-Волинського". Слідчий розпитував про його, дідуся, колегу - також родича Ф., який, утім, напевне не мав стосунку до вищеописаних подій - вже хоч би з огляду на надто юний вік.

Дідусь згадав усе. І переповів. Слідчий записав, подякував, пішов. І більше нічого в цій історії не сталося - в тому числі з дідусевим колегою, родичем Ф. Принаймні, в дідусевому житті.

А що сталося врешті-решт з самим "агентом" Стахом Ф., його "полькою", тими партизанами, питаю я? Про це ми вже ніколи не дізнаємось. У тому-то й мінус Історії перед Легендою: Легенда пояснює все до кінця. Бо Легенда - це завжди про Чорне і Біле, Зло і Добро, про Своїх і Чужих. В Історії ж усе - не зовсім так.

"Словом, нема на війні справедливості", - намагаюся пофілософствувати я. Дідусь аж дратується.

- Яка на війні справедливість?! - кидає він мені таким тоном, неначе я - найгірший учень. І то не в класі, а за всю його кар'єру вчителя.

Я розумію: дійсно, оце-то я бовкнув.

…Ми мовчимо. Я думаю про те, що нині дідусь має правнучку, якій практично стільки ж років, скільки він сам мав під час описуваних ним подій. Дідусь же думає про щось своє. Напевне, про ті самі події. Як їхня сім'я не мала що їсти під радянською, німецькою, знову радянською владою. Як забрали на фронт його батька. Як він повернувся.


Втім, про це… буде фінальна історія.


Велика Війна. Історія четверта: "партизанен" і зрадники

Автор статті: Александр Михельсон

Джерело статті: Цензор.Нет

На головну сторінку

«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Новини