Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
В житомирському супермаркеті
В житомирському супермаркеті "МЕТРО" пусті полиці без товарів.ФОТО

Читачів сайту "Житомир-онлайн" сьогодні здивували...

  • В житомирському супермаркеті
    В житомирському супермаркеті "МЕТРО" пусті полиці без товарів.ФОТО

    Читачів сайту "Житомир-онлайн" сьогодні здивували...

  • "Он ко мне приставал". Кто и зачем распускает слухи о сексуальной ориентации Гончарука

    В Сети начали шириться слухи...

  • Клієнти інтернет провайдеру
    Клієнти інтернет провайдеру "ДКС" у Житомирі два дні сидять без інтернету

    До редакції сайту "Житомир-Онлайн" звернувся...

  • Юрий Уматов шел на престольный праздник, чтобы убивать
    Юрий Уматов шел на престольный праздник, чтобы убивать

    Трое раненых и один убитый...

Новини
Що таке українська гідність?
Що таке українська гідність?
19 вересня 2019
Слухала виступ пана президента на ялтинському форумі YES. Виступ сподобався. Вміє пан Зеленський зачепити тонкі струни. Не знаю, хто пише тексти панові президентові, президент оплачує недаремно послуги. А, може, пан Зеленський сам пише?

Все у промові було добре до того моменту, коли пан Зе згадав про кандидата наук, який збирає яблука у Європі, втрачаючи при цьому гідність. Ця фраза різанула моє вухо. Думаю, що європейські гості теж у цьому моменті подумали, що перекладач щось не так переклав. З цієї фрази можна зробити висновок, що пан Зе хоч і бував, думаю, багато за кордоном, але шкали цінностей європейці не зрозумів. Ця шкала — досить тонка річ, яку не так легко зрозуміти нам, вихідцям з СРСР. Спробую пояснити.

Коли я вже багато років тому назад почала працювати у Іспаніі, при знайомстві з іспанцями я десь на третій хвилині знайомства повідомляла, що я маю вищу освіту. Це відбувалось до тих пір, поки один лікар, який працював у моїй полікліниці не дав мені аркуш паперу з віршом Редьярда Кіплінга про людські цінності. Мені було дуже соромно. Я зрозуміла, чому лікар дав мені того вірша. Потім я ще кілька разів потрапляла у незручну ситуацію. Один раз, коли розмовляла з бригадиром( не знаю як назвати цю посаду українською), я йому намагалась пояснити, що я працюю прибиральницею тому, що не можу влаштуватись за освітою. Він мене не пожалів і сказав, що працювати у прибиранні то не є сором і що він абсолютно задоволений тим, що працює у цій сфері, у якій почав мийщиком вікон. Ще кілька разів я потрапляла у халепу, коли говорила молодим перукаркам, які мене стригли, що я б на їхньому місці не працювала б перукаркою, а йшла б вчитись. На що отримувала запитання: а що поганого є у роботі перукарки? Хіба може бути соромно працювати перукаркою? Я не знала, що відповідати. Я у такі моменти розуміла, що моя шкала цінностей не співпадає зі шкалою іспанців. Був також випадок у госпіталі, який мені ще раз підкреслив відмінність між нами і ними. Працювала у моєму відділені помічниця санітарки. Робота помічниць не є дуже солодкою. Вони букально щодня кілограмами міряють людське гімно, і нюхають теж. І рухають важкі тіла хворих людей. Після сорока багато хто з помічниць медсетри жаліються на різні болячки. Але тим не менш на цю роботу є довгі черги бажаючих. Чому? Тому що це державна робота з гарантованою гарною платнею, з гарними вихідними, і з додатковими вихідними, які постійно зі збільшенням стажу збільшуються. Чим же мене здивувала моя колєжанка? А тим, що виявляється, що вона мала освіту медсестри, яка є досить добре оплачуваною. Моя колєжанка чекала на місце роботи медсестри, поки воно з'явилось. Два з половиною роки я працювала поряд, два з половиною роки Ана Роза вигрібала людське гімно, але жодного разу вона не сказала, що вона медсестра і що робота помічниці медсестри їй уже в печінках сидить.

Не можна сказати, що іспанці не хочуть дати своїм дітям найкращу освіту, що вони не мріють про краще майбутнє для своїх дітей. Мріють, але трохи не так, як українці. В Іспанії навіть, якщо ти не маєш освіти, якщо ти не походиш з багачів, але якщо ти маєш роботу, гідне життя тобі гарантоване. Ти будеш мати власне житло( можливо фасад твого будинку не буде облицьований мармуром, як будинок, у якому живе керівник вищого рангу), ти будеш мати власну машину( таку саму, як і лікар чи вчитель), твій одяг може не відрізнятись від одягу того, хто отримує у два рази більше( тільки ти свій одяг купиш у тому самому магазині, що й багатший іспанець, тільки у період знижок, так що будеш носити цей одяг уже у наступному сезоні). Якщо українська вчителька приїде до Іспанії і почне працювати прибиральницею, то вже через якийсь десяток років матиме нову дво- або три- кімнтну квартиру, машину( можливо, навіть і нову), і діти вчительки будуть навчатись у непоганій школі і потім, якщо захочуть, навчатимуться в університеті. А що може заробити вчитель в Україні за десять років? Єдине, що собі не зможе дозволити ні наш заробітчанин, ні іспанський маляр, так це відправити дитину у якусь приватну англійську школу. Це дійсно дуже дорого. Але освіта і у звичайній державній школі дає досить широкі можливості.

У чому причина того, що ми любимо підкреслювати наші дипломи? Думаю у тому, що ми не пройшли той етап, який пройшли демократичні суспільства, у яких навіть найменше кваліфіковані робітники мають таку платню, яка дозволяє гідно жити. І також у тому, що платня тих, хто стоїть на самому верху заробітної шкали відрізняється тільки у два- п'ять разів від тих, хто у самому низу. Тому європейці, які задовільнили свої потреби, самостверджуються іншим способом ніж українці.

Радянська влада, яка зрівняла всіх у бідності, у безправності, виховала у нас бажання якось піднятись, виділитись. У випадку українців ще є додатковий фактор того, що українців радянська влада хотіла знищити і знищувала фізично, духовно, позбавила хліборобську націю землі. Так як виділитись достатком у радянських людей можливості не було, то люди старались з усіх сил намагались дати освіту. Освіта — був єдиний шлях, щоб якось відірватись від сірого нужденного майбутнього. Трохи кращого ніж життя селянина, але все ж сірого, тільки іншого відтінку.

У пострадянській Україні бажання виділитись набуло значно більших масштабів. Люди рвонули будувати дво-, а то й триповерхові будинки, часто спроектовані без смаку, схожі на химери. Багато цих химер зараз нагадують розрушені середньовічні палаци України, так як господарі не розрахували своїх фінансових можливостей і не змогли їх добудувати.

Ще одним етапом самоствердження українців стали автомобілі. Те, що зараз буквально кожний українець вже може придбати автомобіль( хто копійку, а хто Мерседес), поклало кінець тому радянському періоду, коли людина, після заробітків на півночі, чи після того, як переносячи на плечах тони трави, вигодовуючи кількох бичків, нарешті могла з великою переплатою купити собі Ладу. Ладу, щоб потім чи не щодня піднімати капот і щось там постійно підкручувати, щоб чортова машина нарешті завелась.

Зараз українці на євробляхах самостверджуються, агресивно самостверджуються на розбитих українських дорогах. Так самостверджуються, що батьки садовлять своїх ще зовсім зелених дітей за кермо, аби сусіди позаздрили. А потім зі сльозами кладуть своїх дітей у домовини разом з їхніми жертвами.

Напевно, гідність у людей з'являється при певному рівні добробуту. Не може бути гідності тоді, коли ти не маєш що поїсти. Не може бути гідності, коли у твоїх дітей немає ніяких життєвих перспектив. Не може бути гідності, коли ти не можеш купити ліки, які полегшать страждання тобі, твоїй дитині, твоїм батькам.

Не може бути гідності, коли твоєї зарплати ледь вистачає на їжу, коли пенсіонери мусять ритись у контейнерах зі сміттям або чекати, коли діти підкинуть копійчину. Виходить, що людина все життя пропрацювала, а на пенсії має чекати від когось допомоги.

Якщо президент України хоче, щоб українці мали гідність, треба, щоб в Україні не існувало таких посад, коли один посадовець на місяць отримує таку платню, яка дорівнює платні тисяч пенсіонерів на місяць разом узятих. У Радянському союзі всіх урівняли у бідності. Цей стан наслідувала Україна. Демократичні ж суспільства урівняли жителів країн у однакових можливостях для всіх. Хоч це не є стовідсотково, але дуже наближено. Тому говорити про гідність, яку втрачає кандидат наук, збираючи яблука у Польщі не треба. Кандидат наук втрачав свою гідність, коли отримував мізерну платню в Україні у той час, коли потоки грошей викачувались з України за її межі. Пан Зеленський матиме право говорити про гідність українців тоді, коли на українську зарплату можна буде купити житло, машину середнього класу, дати освіту дітям, відпочити влітку на курорті середнього класу.

Пане президенте, чи будуть українці гідно жити і мати гідність, у великій мірі тепер залежить і від вас.

Що таке українська гідність?

Автор статті: Олена Косенко

На головну сторінку

«    Жовтень 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031 
Новини