Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
Сумна і повчальна історія вбивства дівчини в Ружинському районі
Сумна і повчальна історія вбивства дівчини в Ружинському районі

Вже декілька днів вся область...

  • Сумна і повчальна історія вбивства дівчини в Ружинському районі
    Сумна і повчальна історія вбивства дівчини в Ружинському районі

    Вже декілька днів вся область...

  • Екологічна катастрова через яку зібрали нараду у місті Баранівка Житомирської області. ФОТО
    Екологічна катастрова через яку зібрали нараду у місті Баранівка Житомирської області. ФОТО

    Напередодні наради жителями спостерігались величезні...

  • Житомирщини поки немає у списку безпечних місць,  готових прийняти евакуйованих з Уханя
    Житомирщини поки немає у списку безпечних місць, готових прийняти евакуйованих з Уханя

    За словами прессекретаря голови ОДА,...

  • Винний суддя у олевській трагедії чотирирічної давнини отримав покарання
    Винний суддя у олевській трагедії чотирирічної давнини отримав покарання

    Рокитнівський районний суд Рівненської області...

Новини
Що робити, коли не хочеш, але мусиш?
Що робити, коли не хочеш, але мусиш?
28 січня 2020
(Про що варто знати кожному, хто відважиться на заробітки за кордоном)

Розповіді про заробітки за кордоном вже давно стали звичними для багатьох українців, а багато житомирян, які побували у «наймах за кордоном», можуть розповісти про деталі та особливості власної історії пошуку заробітчанського щастя у європейському «просторі». Чому саме європейського, також – зрозуміло, бо з певного часу і через відомі причини, популярність поїздок на роботу до Росії у Житомирі помітно зменшилася. Скажемо так, на заробітки до Москви зараз не їдуть. Зате ледь не у кожному селі на Житомирщині є люди, які вже не перший рік працюють у Польщі. Ця країна однозначно лідирує з-поміж інших сусідів України за кількістю наших співгромадян, які подалися на заробітки у світ. Однак сьогодні лунає все більше розмов про те, що Польща – це не найкращий варіант для пошуку заробітків, а погляди потенційних заробітчан спрямовані на Німеччину, Чехію, а також на інші країни ЄЕС. Ще одна деталь, яка дуже помітна вже навіть у приймальнях міграційної служби Житомирської області, стосується чергового пожвавлення хвилі заробітчан, які вирішили їхати за кордон у пошуках кращої заробітчанської долі. Цікаво, що у закордонні найми сьогодні збираються не лише студенти та недавні випускники українських вишів, які не знайшли ніякого заробітку в Україні і, зокрема у містах та селах Житомирщини. Масовано оформляють закордонні паспорти і вчителі,які вже не можуть прожити на зарплатню у п’ять чи навіть шість тисяч гривень. Бо ж добре відомо, що таку ж суму грошей у Польщі чи Чехії можна заробити всього за тиждень.


Якщо не до Польщі, то куди?
А тепер маємо намір розповісти про конкретну історію закордонних мандрів у сусідню від України Словаччину. Ця країна не є такою популярною у середовищі потенційних заробітчан, як, наприклад, Польща чи Чехія. Ба більше, навіть Італія, Фінляндія чи Литва до недавнього часу вважалися куди привабливішими країнами для українських гастарбайтерів. Але, виявляється. Словаччина вже декілька років демонструє дивовижну динаміку зростання чисельності заробітчан на своїх підприємствах, збудованих на кошти закордонних фірм-інвесторів. Найбільшою популярністю заробітчан з України у Словаччині користуються філії автомобільних гігантів «ПЕЖО», «КІА – МОТОРЗ», «ШКОДА» та інших автовиробників. У Словаччину на заробітки вже давно їздять жителі українського Закарпаття і Львівщини. Але ж слава про роботу і заробітки на автозаводах Словаччини стрімко поширюється і на інші регіони нашої держави. На одну із таких пропозицій спокусилися і ми, житомиряни, що опинилися без роботи, без заробітку і, звісно ж, без будь-якої перспективи на покращення свого становища. Паспорти для закордонних поїздок ми мали, оскільки виготовили їх ще два роки тому, коли замайоріла перспектива безвізового режиму у європейському просторі. Ну, а далі, у пошуках роботи ми покладалися лише на себе. Якщо точніше – на інформацію від родича, у якого у Словаччині працювали друзі, що мали певний позитивний досвід влаштування на роботу на автозаводі.Відтак, вибравши маршрут до Братіслави (столиці Словаччини), отримавши запевнення у тому, що нам допоможуть із пошуком роботи, житла та працевлаштування, ми попрямували до Словаччини. Сама подорож упродовж доби із Житомира до Братіслави не потребує окремої згадки чи розповіді, бо послуги європеревізників сьогодні хрестоматійно однакові.

Однак вже у Братіславі, коли ми опинилися на місці майбутнього працевлаштування, виявилося чимало деталей, про які ми раніше не знали, не чули і, звісно ж, не здогадувалися. Виявилося, ми не посвідчили довідок про несудимість, за які у Житомирі ми заплатили п’ятсот з «хвостиком» гривень (на двох).

Дивовижно, але у самій довідці, яку ми отримали у Житомирі за кілька днів до подорожі у Словаччину, була чітка інформація (звісно ж, найдрібнішим шрифтом) про те, що довідка надається БЕЗКОШТОВНО. Але часу на з’ ясуванняусіх складових чинників вартості довідки у нас не було. У Словаччині виявилося, що без посвідчення, без вчинення «апостилю» на довідці про несудимість ми матимемо чималі проблеми. Наш консультант чи агент із працевлаштування тут же взявся виправляти помилку чи недолік, який ми допустили через відсутність інформації. Про агентів, які допомагають (звісно ж, за гроші) працевлаштуватися у Словаччині, варто поговорити окремо. Як правило, новобранців – заробітчан із України у Словаччині працевлаштовують такі ж українці, які працюють і навіть живуть у Словаччині вже не перший рік. Майже всі вони із Ужгорода чи інших міст Закарпаття. Звісно , знають словацьку мову на рівні побутового спілкування чи контактів із поліцією, дирекцією заводів . Кожен із агентів має автомобіль і добре знає місцеву логістику: як і куди проїхати, обминути, дістатися і т.п.

Головне місце роботи агентів – так звані «битовні» - хостели для проживання заробітчан. Умови для побуту та проживання у «битовнях» звичні для тих, хто хоча б раз бував студентському гуртожитку України. Щоправда проблем із гарячою водою у Словаччині немає у жодному місці для проживання. Відчувається, що Словаччина по справжньому європейська країна і навіть більш просунулася у поширенні європейських норм, ніж звична для українців Польща. Про це варто поговорити окремо, але про це пізніше, оскільки заробітчан у Словаччині (власне, як у будь-якій іншій країні Європи) більше хвилюють можливості для заробітків, ніж культурно-туристичні цікавинки. Отож, одразу після поселення у «битовні» розпочинаються процедури реєстрації у міграційній службі та поліції. Знову ж таки – це окремий напрямок клопотів для заробітчан, якими опікуються вище згадані агенти. Для прибульців до Словаччини багато чого є незрозумілим, заплутаним, важким для сприйняття. Але ж, поряд – агент зі своїми послугами. Зрозуміло, що не безплатними. Але гірше те, що початківець-заробітчанин не розуміє усіх обставин, умов, деталей свого майбутнього становища на роботі у Словаччині. Йдеться про так звану «карту побуту», яка поряд із закордонним (біометричним) паспортом має стати для заробітчан головним документом, який дозволяє працювати у Словаччині упродовж двох років. За можливість оформлення «карти побуту» Словаччина «знімає» із кожного прибульця по 200 євро. Ще 100 євро коштують послуги агентів, які супроводжують прибулих із України новачків. Таким чином вже перший тиждень перебування у Словаччині обходиться для майбутнього заробітчанина, який поки що не приступив до роботи, у 300 євро. Це, не враховуючи мінімально потрібних для купівлі харчів 45 – 50 євро на тиждень. Усі ці гроші заробітчанин мусить мати із собою про «запасі». Краще, звісно ж, трохи більше, бо перший аванс при прийому на роботу заробітчанин отримує тільки після першого тижня безпосереднього виробничого «стажу». Як правило , заробітчанинам виплачують аванси на харчі по 50 євро на тиждень. Таким чином перший місяць заробітків у Словаччині важко назвати сприятливим чи, тим паче, успішним для початківця – заробітчанина. Адже до тих 300 євро, які прибулий на роботу витрачає на оплату міграційних послуг із виготовлення «карти побуту», додаються ще 300 євро для агентів, які власне облаштовували процес влаштування на роботу для новачка. Ще 130 євро коштуватиме медичне обстеження (суто символічне) і поліс медичного страхування. За словацькими мірками цей вид страхування для заробітчан – найдешевший, проте він є обовязковим . Медична «страховка» дозволяє заробітчанину безоплатно звертатися до лікаря у випадку занедужання, наприклад, на грип чи простуду, або ж у випадку певної травми у на роботі чи побуті. У підсумку, якщо порахувати суму коштів, які залишаться «на руках» у заробітчанина після першого місяця його роботи на словацькому заводі, то реально можна розраховувати на 180-200 євро «чистого» заробітку.

Заробітки –тільки з другого місяця роботи

Вже другий місяць заробітчанства обіцяє суттєве збільшення доходів, оскільки від заробітку розміром 960- 1000 євро треба буде відрахувати лише 150 євро за проживання та 200 євро авансованих на харчі. Тобто, лише з другого місяця свого перебування у Словаччині «гастарбайтер» може розраховувати на 650 євро «чистого» заробітку. Оскільки «карта побуту» у кабінетах міграційної служби Словаччини виготовляється не раніше 2, 5- 3-х місяців, то ймовірність завершення роботи упродовж 90 днів, які дозволені українцям згідно закордонного паспорту, є велика. Якщо ж заробітчанину повезе і «картку побуту» він отримує до завершення 90-денного перебування у Словаччині, тоді повертатися в Україну після першого тримісячного термінунеобов’язково. У принципі роботодавець, приймаючи на роботу новоприбулого заробітчанина, зацікавлений у тому, щоб той працював на заводі якомога довше. Зрозуміло чому –адже на елементарне навчання т для ознайомлення із найпростішими операціями заводського конвейера новачкові потрібні два-три тижні адаптації.

Про сам процес прийому на роботу. Кожен початківець, прибувши на завод, проходить процес «поговорів» (співбесіда). Оскільки словацької мови прибулі заробітчани не знають, то співбесіду замінюють елементарно примітивним тестуванням. Як правило, тести мають вигляд простих арифметичних вправ на зразок «Скільки буде 49 – 25, або ж 3+18»? Дивуватися такій «простоті» не доводиться, оскільки на роботу на заводи Словаччини прибуває багато ромів, чорногорців, а вже у січні 2020-го року до Братіслави дісталася «хвиля» біженців-заробітчан із північної Африки. Зрозуміло, освіта та грамота для більшості із них не має жодного значення чи сенсу. Як правило, люди вміють виконувати елементарну роботу з перенесення, підмітання і т.п. Дивно, але майже всі біженці із Азії та Африки мають гаджетисереньостатистичної вартості ( 150 євро) і спілкуються здебільшого у доступному для себе режимі. Грамоту на зразок «як здійснити купівлю продуктів у маркеті» вони освоюють доволі швидко , а все інше життя організоване за найпростішою схемою: із гуртожитку- «битовні» на завод заробітчан організовано підвозять і так само привозять на відпочинок. Раз на тиждень заробітчани разом із куратором-агентом їдуть до найбільших маркетів для закупівлі продуктів. Ось , власне, все, що можна сказати про початок заробітчанської «кар’єри» у Словаччині. Певних переваг над своїми колегами – заробітчанами у Польщі словацькі гастрабайтери не мають. Це поки що легенда, яку ніхто не спростував. Але варто визнати – ця легенда діє неабияк впливає на рішення та вчинки багатьох українців, які щодня бідкаються над тим, де більше заробити і як вижити. Як кажуть, куди не поїдь, а заробляти складно, бо доля заробітчан залишається дуже гіркою.

Що робити, коли не хочеш, але мусиш?


Автор статті: Віктор Герант

На головну сторінку

«    Лютий 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829 
Новини