Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
Сидір Ковпак: Зараз в Україні жорстоко порушуються права людини
Сидір Ковпак: Зараз в Україні жорстоко порушуються права людини

Зараз в Україні жорстоко порушуються...

  • Сидір Ковпак: Зараз в Україні жорстоко порушуються права людини
    Сидір Ковпак: Зараз в Україні жорстоко порушуються права людини

    Зараз в Україні жорстоко порушуються...

  • Руїни
    Руїни "клітки" у парку Гагаріна - найяскравіша і найсимволічніша візитівка Житомира? ФОТО

    Мабуть, руїни "клітки" у парку...

  • З'явилася нова інформація про трагедію сім'ї житомирян у Туреччині
    З'явилася нова інформація про трагедію сім'ї житомирян у Туреччині

    Житомир та область досі обговорює...

  • У Житомирі безхатько поселився за 60 метрів від дверей мерії
    У Житомирі безхатько поселився за 60 метрів від дверей мерії

    Можна скільки завгодно славити Житомир,...

Новини
"Ви написали: "Наплюй і розітри". Гидко! Читач почне харкати"

"Ви написали: "Наплюй і розітри". Гидко! Читач почне харкати"

30 липня 2021
"Чорноробом на заводі "Серп і молот" у Харкові 1921 року одержував 800 карбованців на тиждень, тобто на три з гаком фунти хліба. Доходивсь до цинги. Мав таку-сяку освіту, то став по ночах писати і друкувати у "Віснику" замітки про завод. Коли попав у лікарню з розбитою пилою ногою, мені не довелося ­шукати праці. Став редактором "Селянської правди" й почав друкувати свої байки", — згадував 1930‑го в передмові до збірки "Іван Батрак і його байки" письменник Сергій Пилипенко.

"Ви написали: "Наплюй і розітри". Гидко! Читач почне харкати"

Сергій Пилипенко народився 22 липня 1891-го в родині вчителя у Києві. Під час навчання на історичному факультеті долучився до гуртка революціонерів, за що відрахували. У 1914–1918 роках у армії дослужився до капітана. Був тричі поранений і двічі контужений. 1917-го редагував у Ризі фронтову газету ”Український голос”. З 1921 року почав працювати в радянських виданнях. Написав 105 повістей, оповідань та байок. Видав збірками ”Скалки життя”, ”Кара”, ”Свині на дубі”. За сфабрикованими звинуваченнями в контрреволюційній діяльності 9 червня 1934-го розстріляли


Він два роки провчився на історичному факультеті в Києві та провів усю Першу світову війну в армії. Із появою його статей у журналах зацікавився літературою.

Письменники тоді саме заводять публічну дискусію. Одні хочуть писати прості твори для селян і робітників. До них і долучається Сергій Пилипенко, 1922‑го об'єднуються в літературну організацію "Плуг". Інші переконані, що писати варто вишукано та складно. Створюють Вільну академію пролетарської літератури — ВАПЛІТЕ.

Члени "Плуга" щопонеділка збираються в готелі сільських партійних функціонерів у Харкові. Сергія Пилипенка називають "папашею". Часто просять виручити до отримання гонорару: "Папашо, дай руб і папіросу". Він редагує журнал "Плужанин", тому має постійний дохід.

"Усі повернули голови до дверей, від яких ішов кремезний красивий вусань в окулярах на рівному носі, — згадував зібрання письменник Василь Минко. — Був у темному напіввійськовому френчі, в галіфе й чоботях. Ішов швидко й певно, тримаючи грубезного портфеля. Вітаючись кивком голови зі знайомими".

Буває, до засідання "Плуга" приходять опоненти і влаштовують дискусії.

"Ви написали: "Наплюй і розітри". Гидко! Читач почне харкати"

У 1930–1934 роках Сергій Пилипенко (сидить другий ліворуч) жив у будинку митців і літераторів ”Слово” в Харкові. Там же мешкали Михайло Биковець, Микола Хвильовий, Петро Панч (на фото — стоять зліва направо), Володимир Сосюра й Павло Тичина (сидять праворуч)


"Найзавзятіші "новатори" кричали: "Геть Шевченка!" Сергій Пилипенко все терпляче слухав, крутив вуса й усміхався: "Молоде вино завжди бродить бурхливо!" — писав Петро Панч у статті "Біля колиски "Плуга". — Коли за трибуною кричали про кінець літератури й мистецтва, Пилипенко хмурив брови, проте тільки обмежувався короткими репліками: "Не дав бог свині рогів".

Якось проводять спільне зібрання з ваплітянами на чолі з Михайлом Яловим у Будинку літераторів ім. Еллана-Блакитного.

— Глянь, ти глянь! Пилипенко і Яловий сіли в президії поряд, — говорять довкола. — Та я на місці "папаші" знаєте, як би повівся з отим ваплітянським мушкетером? Як козаки з турецьким султаном.

Пилипенко живе з дружиною та двома доньками у великій кімнаті. Приміщення розділене фанерними перегородками на спальню, кабінет і їдальню.

До помешкання приходить Василь Минко, хоче почути враження редактора від рукопису повісті.

— Прочитав, — каже Пилипенко. — Почали ви непогано, одразу берете читача за живе. Це добре. І смішно. А ось тут сміх уже переростає в зубоскальство.

— Але ж інші так пишуть, — виправдовується Минко.

— Хто ті інші? Остап Вишня так не напише. А ось наш Антоша Ко — той може. Я не догледів, пропустив у "Плужанині", а тепер ваплітяни й штрикають мені в очі. Ось ви написали: "Наплюй і розітри". Гидко! Читач почне ­харкати.

Сергій Пилипенко стає ініціатором зведення будинку "Слово" в Харкові. 1930‑го заселяється в одну з найбільших квартир.

Поряд з комуністичною ідеологією відстоює українську окремішність. Ініціює перехід на латинку. Допомагає молодій письменниці Докії Гуменній, яка негативно відгукується про колективізацію. В серпні 1933‑го Сергія Пилипенка виключають з Компартії. Звинувачують в "ідеологічній нестійкості та примирливому ставленні до націоналістів". Обшукують квартиру й арештовують.

"Група "Плуг" зосередила значні контрреволюційні кадри й фактично перетворилася у відгалуження організації з великою периферією. Пилипенко випускав українську шовіністичну літературну продукцію та формував контрреволюційні кадри з метою повстання. Восени 1933 року Пилипенко сформував терористичну трійку, яка мала організувати замах на голову Раднаркому УСРР товариша ­Чубаря. Пилипенко винним себе визнав".

"Обурювалися, що комуніст кохається з генеральською дочкою"

— Ходімо, — каже письменник Василь Еллан-Блакитний звільненій секретарці апарату уряду в Харкові Тетяні Кардиналовській. — Я вас познайомлю з Сергієм Пилипенком, редактором "Селянської правди". Там є вакансія.

Після навчання в Київському політехнічному інституті вона працювала в редакції газети "Червоний шлях". Протягом чотирьох років була дружиною прем'єр-міністра УНР Всеволода Голубовича. Їхній шлюб розпався, але за цей факт більшовики протримали її дев'ять місяців у в'язниці.

Сергій Пилипенко бере її на роботу коректоркою і перекладачкою.

"Ані він, ані я не робили спроб зав'язати ближче знайомство, — згадувала Тетяна Кардиналовська у статті "Завжди незабутній" 1971-го. — Друг Валер'ян Поліщук запитав: як це так, що я працюю з такою цікавою людиною, і в нас з ним немає роману? Наступного дня запропонувала Сергієві піти в кіно. Він погодився. Пізніше зізнався, що Валер'ян і йому висловлював здивування нашим офіційним стосункам".

За кілька днів редактор пропонує пообідати, а потім піти на концерт. Відтоді більшість вечорів проводять разом.

"Наші родини та знайомі зраділи такому повороту справ. Щоправда, деякі друзі обурювалися, що комуніст кохається з генеральською дочкою. Сергій повертав усе на жарт. Мовляв, це треба зарахувати як ще одну перемогу комуністів".

Одружуються. 1925 року народжується донька Еста-Ася, 1929-го — Міртала. Після арешту батька їх переселяють до міста Калінін — зараз Твер, Росія. 1938-го з доньками нелегально перебирається до Вінниці. Під час німецької окупації їх вивозять на примусові роботи в Австрію. Звідти тікають в ­Італію. Живуть у таборах біженців. 1948 року емігрують у Сполучені Штати Америки.

Тетяна Кардиналовська працювала в Гарвардському університеті, померла 1993-го. Донька Ася стала професоркою кафедри славістики Мічиганського університету, засновницею курсів української мови та літератури. Міртала — скульпторка й поетеса. Обидві доньки Сергія Пилипенка живуть у США.

На головну сторінку

«    Жовтень 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Новини