Версія про те, що народ Грузії потерпаючи від станово-кланового укладу має потребу в антикорупціонерах і тому терпимо ставиться до американських грошей, якими фінансуються грузинські шабуніни, звичайно, має право на існування, але є неспроможною. Ну, хоча б тому що головний грузинський антикорупціонер Саакашвілі помирає в грузинській тюрмі, а його партія, кажуть, має 6% рейтингу.

Народні хвилювання проти закону іноагентів, це протест проти російського вектору. Грузинський народ проти «російської мрії» Іванішвілі. Проголосував він за неї вимушено, обпікшись на Сакашвілі, який може виключно боротися з корупцією, але як і всі соросята страждає побутовою, управлінською та іншими видами безтолковостей. Саме Іванішвілі є автором так званого грузинського медичного дива після медичної руїни Саакашвілі.

Протести в Грузії відбуваються під український гімн та українські етно-мотиви, що ставить логічне запитання: а чому мовчить головний орган влади в Україні офіс президента? Так у тому й вся проблема, що протести народні і водночас антиросійські. Єрмак, Подоляк та Льовочкін таке підтримати не можуть, а Мар’яну Безуглу образили. Тому й мовчить офіційний Київ.