Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
ПЕТРО КРАЛЮК:
ПЕТРО КРАЛЮК: "Робити помилки і працювати у півсили ми не маємо права"

Петро Михайлович Кралюк, голова Вченої...

  • ПЕТРО КРАЛЮК:
    ПЕТРО КРАЛЮК: "Робити помилки і працювати у півсили ми не маємо права"

    Петро Михайлович Кралюк, голова Вченої...

  • Продовження руйнації доступної медицини в Житомирі
    Продовження руйнації доступної медицини в Житомирі

    Обласні чиновники вирішили закрити (реорганізувати)...

  • Що кажуть житомиряни з приводу чергової спроби перейменувати вулиці у місті
    Що кажуть житомиряни з приводу чергової спроби перейменувати вулиці у місті

    Перейменувати хочуть вулиці Кибальчича, Пушкінську,...

  • За зарплату в конвертах позбавлять субсидії, а страйки обмежать. Влада готує новий КЗпП. Що у ньому  ...
    За зарплату в конвертах позбавлять субсидії, а страйки обмежать. Влада готує новий КЗпП. Що у ньому ...

    В Україні може з'явитися новий...

Новини
Житомирський десантник: Тут стоять наші для того, щоб Україна була єдина

Житомирський десантник: Тут стоять наші для того, щоб Україна була єдина

7 липня 2014
Житомирські десантники на горі Карачун Кажуть, що світ – це велике село. Під час відряджень до гарячих точок це твердження у мене підкріплювалося прикладами не раз. Можливо, через те, що в справді небезпечні місця потрапляють лише найвідважніші люди, так звана сіль землі. А їх дуже мало.

Так, в Африці одного разу я зустрівся з людиною, яку бачив десять років тому в Сербії. Тоді це було схоже на диво. Тепер розумію – закономірність. Такий само випадок стався і на Донбасі. 4-го червня 2014-го року я прилетів вертольотом на гору Карачун, що під Слов’янськом.

Десантники швидко викидали вантаж з вертольота. Я вибіг на пару хвилин з кабіни, фотографую. Два офіцера посміхаються:
– Сфотографуй нас!
Через пару секунд вертоліт мав здійнятися в небо, часу на знайомство не було, і я просто сунув візитку одному з них: може, колись після війни зустрінемося?
Узагалі, коли бачиш воїнів на передовій, виникає бажання чимось допомогти, щось їм дати. Тоді в мене була лише візитка. Доля розпорядилась так, що 21-го червня я знову опинився на Карачуні. І ось, після недовгої розмови з одним із тих, хто сьогодні на передовій війни, він і каже:
– А ви вже були тут і давали мені візитку.
Ми обійнялися уже як старі знайомі. Це був майор Сергій Шевчук (на знімку) – десантник 95-ї Житомирської окремої аеромобільної бригади.

– Стоїмо тут з 2-го травня, – розповідає він. – Спочатку були на мосту в селі Андріївка. Проти нас були перевдягнуті під місцевих терористи: колишні зеки, багато п’яних і наркоманів. Вони представлялися мирними жителями. Ми охороняли гору, охороняли підступи до Слов’янська, щоб сепаратисти не втекли звідти. Вже на горі нас обстрілювали з легкої зброї, найкрупніше – це 7,62-міліметровий кулемет ПКМ. Потім пішла важча й важча – міномети, «Нона», з трьох різних точок били 82-міліметрові міномети, 120-мм міномет бив, нині був обстріл з БМД-2 30-мм снарядами з двох різних позицій. Та ми вже знаємо, як від них захищатися, вміємо їх вираховувати, знаємо, яка міна летить – 82-мм чи 120-мм. Даємо відповідь. Втрат не маємо, є поранені... Все відпрацьовано.

Розпитую майора про настрій.
– Звичайно, що хочеться додому, це природне бажання, – відповідає військовий. – Але якщо хтось дуже засумував, то товариші його підтримають. Настрій бойовий. Усі розуміємо, що виконуємо бойове завдання. Колись читали про війну книжки, а нині ти – учасник війни.
До речі, Сергій Шевчук – один із тих, хто повернув стяг України на Карачун.
– 14-го травня з дозволу командира бригади ми з військовослужбовцем із Національної гвардії Мирославом Гаєм вилізли на вежу. Кожен із нас хотів бути першим, спочатку я, потім він, – розповідає майор. – Врешті піднялись разом, повісили прапор. Щоб не думали, що там був хтось третій – сфотографувалися. Примотали скотчем фотоапарат до вежі, поставили автоматичну зйомку і відправили своїм товаришам знімки.
Дома Сергія Шевчука чекають дружина Світлана і донька Юлія, мама, тато, брат.

– Всі рідні знають, що я знаходжуся тут. Не бачу сенсу приховувати. Кажу їм, що зі мною все добре – поїв, поспав. Сварюсь, щоб не дивилися новини. В мене все добре. Вони мені вірять і спокійні, – розповідає про сімейні настрої майор і резюмує, – Україна має бути цілою і неподільною, наша держава – це і Луганська область, і Закарпатська, Донецька і Львівська. Не потрібно рватись до влади, заробляти на комусь гроші. Ми бачимо, хто за цим стоїть, є люди, що живуть своїм розумом, а є такі, що вірять російському телевізору. Повірте, тут стоять наші Збройні Сили для того, щоб Україна була єдина.
Джерело статті: Житомирянка.info

На головну сторінку

«    Жовтень 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 
Новини