Депутат Богунської районної ради міста Житомира, який очолює регіональне відділення «Асоціації правників України», адвокат Олег Лосіхін в соціальній мережі виклав свої враження від участі в святі останнього дзвоника в Житомирському міському ліцеї. Викладені Олегом Лосіхіним міркування змушують задуматися над освітянськими пріоритетами.
“У суботу побував на святі останнього дзвоника в Житомирському міському ліцеї при Житомирському державному технологічному університеті.
Одразу хочу відмітити, що святковий настрій панував у душах батьків та самих дітей: радісні, усміхнені, дехто зі сльозами на очах, а дехто із задумливими обличчями.
Я з трепетом у серці пригадав свої учнівські і студентські роки.
Мені було приємно відзначити активних учнів та випускників ліцею, адже розумію, що підтримка та власний приклад відіграють неабияку роль для молодого покоління, яке навчається самостійно приймати рішення та відповідально дивитися у майбутнє.
Здобувши кілька вищих освіт і, зокрема, закінчивши військовий факультет радіоелектроніки при Житомирському інженерно-технологічному інституті я зрозумів одну важливу істину, якою поділився із учасниками свята: « Щоб дійти до мети, потрібно, в першу чергу, не зупинятися. Щоб мрії ставали реальністю – думки повинні ставати діями».
Якщо діти та їх батьки були раді мені, як гостю, то цього не можу сказати про адміністрацію цього навчального закладу. Скептично і непривітно поставилися директор Юрій Кошевич та його заступниця Ірина Глібко. Остання взагалі почала вказувати на те, що для виступу я маю лімітований відрізок часу. А ініціатива регіонального відділення «Асоціації правників України» відзначити учнів ліцею подяками взагалі була сприйнята з саркастичною іронією, мовляв: « Ці папірці без подарунків нічого не варті».
Дивно, та на святі у ліцеї не було жодного представника ані з міської ради, ані з міського управління освіти. Мені навіть неприємно констатувати, що ті, хто навчають дітей та формують молоду генерацію до своїх гостей ставляться не ввічливо і, я, сказав би, роблячи вигляд, що взагалі їх не помічають. Гарний приклад культури поведінки для учнів, чи не так?
Невже депутат, громадський діяч чи представник іншої сфери суспільного життя, який приходить на свято не з повними оберемками подарунків для закладу, а має у душі лише щирі емоції та прагнення до дружнього діалогу та відзначення активної молоді, не є бажаним гостем у стінах ліцею при ЖДТУ? Шкода дітей, які навчаються, споглядаючи такі приклади, шкода таких вчителів, які у гонитві за матеріальними благами забувають про моральні принципи і людські цінності.
Загальні враження- у ці стіни не хочеться повертатись!
P.S. Після усього побаченого і відчутого безкультурного зупиняю погляд на батьках, рідних дітей і бачу, з якою гордістю вони дивляться на своїх дітей. Адже саме в сім’ї діти повинні знаходити таку необхідну підтримку. І мені б дуже хотілося, щоб у цих дітей все склалося у житті так, як подумки мріють їхні рідні. Щоб їхні знання оцінювали не по благодійним внескам на ремонт класу, не по дорогим подарункам класному керівнику на день народження, не оцінювали кращий клас по функціональним можливостям ноутбуку, на який гроші збирали усім батьківським колективом, а по прагненням, можливостям, мріям і переконанням.
Я людина самодостатня і впевнена у собі. Досяг багато чого в житті не без підтримки гарних педагогів та викладачів, які вірили в мене і підтримували у розкритті моїх здібностей. За це хочу сказати їм щире спасибі.
Дуже хочу, аби особистість учня ніхто і ніщо не зламало. Щоб труднощі лише загартовували, а віра у себе допомагала вистояти перед будь якою системою.
Бажаю усім – ніколи не зупиняйтеся на шляху до поставленої мети, досягайте бажаного, цінуйте кожен день і ніколи не втрачайте жагу до знань.
Дорогі учні, повірте, доля посміхається тим, хто із оптимізмом дивиться в майбутнє.
Усім цьогорічним випускникам бажаю успіхів та віри у себе!!!”
