Політики відкривають спортивні зали та фінансують молодих спортсменів, бо більшість із них самі пройшли скрізь це.
Про це в інтерв\’ю gazeta.ua розповів заслужений тренер України з фрі-файту Валерій Чоботарь.
Звідки беруться спорсмени, які згодні йти на політичні акції чи на рейдерські захоплення?
― Я б сказав грубо – це продукти відходу в процесі спортивного виховання. Ті хто працюють над собою роками і досягають результату в спорті змінюються не тільки зовнішньо, а і внутрішньо. Стають моральними, вольовими. Для таких побитися на вулиці – трагедія. Бо по-перше можливість травмуватися величезна, по друге двома рухами можуть зробити з людини інваліда – зразу ж проблеми з законом. Є інші спортсмени – які мають хороші природні дані, десь трохи покачалися, походили на тренування, побили грушу і з закомплексованих стали самовпевненими. В таких принципів немає. Тренер не може відповідати за тих, кому батьки не дали потрібного до шести років.
Як їх залучають до роботи політики?
― “Регіонали”, комуністи й інші провладні політики тісно опікуються спортивними секціями. Десь 90% федерецій очолюються цими людьми, і вони насправді помагають спорсменам. Так звані проукраїнські політики вважають, що найкраща акція це похід у вишиванках, або мітинг плачу над могилами героїв. А “регіонали” і комуністи відкривають спортивні зали, відвідують всі змагання, дають призи, фінансують секції. Вони люблять це, бо самі колишні бандити, які пройшли в рекет з боксу. Зараз вони при владі і памʼятають, завдяки чому стали сильними людьми. Продовжують розвивати цю систему. В той же час, фактично купують армію молодих, спортивних, прихильних собі людей. Хлопців у 20-25 років не цікавить політична діяльність людини яка їх підтримує, вони просто мають до неї довіру. Бо це своя людина. От і відповідь на питання як хлопців набирають. Додаткові стимули – гроші. Або залежність.
В мене із знайомим спорсменом колись був випадок – підзалетів і попав в міліцію. Там сказали, що вирішать його проблему, якщо буде робити, що скажуть. Викликали його і замовляли штовхати людей. Врешті, той знайомий пішов зі спорту, потух і сховався, бо розумів що сама міліція його рано чи пізно зіллє. Мабуть, така система працює і зараз. ехто після того, як попав в провокацію більше не прийде ні на яку охорону політичної акції. А інші отримають насолоду від безнаказаності. Це дає ейфорію, відчуття себе бозна-ким. Зараз хлопці кажуть, що за 250 гривень не збиралися „нічого такого робити”. А якщо було б 1000 гривень чи 1000 доларів і Титушку дали арматуру? Від провокації до того часу, коли когось справді забʼють ногами на землі не далеко, і враховуючи ті політичні сценарії, які малює влада – до цього йде.
