Житомирянин Іван Чух розповів виданню «Медіаняня» про те, як він потрапив на «Інтер», про роботу на телебаченні та співпрацю із Юрієм Котом.
– Як ви потрапили на «Інтер»?
– Практично випадково, завдяки сміливості та наполегливості (посміхається). Я народився в одному місті з Юрієм Котом, але особисто ми не були знайомі, хоча навчались в одній школі, я знав його маму (вона була нашим завучем). Пропрацювавши деякий час на радіостанції, я знайшов номер його телефону, подзвонив абсолютно навмання: «Я ось з Житомира, – сказав, – хочу працювати». Він не відмовив, послухав мене, і так співпало, що на каналі була вакансія. Ось я і припав до місця.
– Як давно це було?
– Мабуть, році в 2008-му. Або навіть у 2007-му.
– Ви відразу стали бренд-войсом каналу або працювали на проектах?
– Я був другим бренд-войсом, а Кіт був першим. Крім того, я працював на «Знаку якості» і на документальних фільмах «Інтера».
– А за освітою ви хто?
– Філолог.
– А як взагалі потрапили в медіасферу?
– Поки вчився в інституті, почав підробляти на радіо. І вже не зміг піти.
– Чи продовжуєте на радіо працювати?
– Чесно кажучи, ні. Намагався, але не хочеться.
– А стати телеведучим не хочете?
– Взагалі, у мене панічна боязнь камери. У принципі, при необхідності можна взяти себе в руки і працювати, але з 2008 року цікавих пропозицій не надходило. До цього були, і я трошки працював в кадрі – на кримінальній програмі «Магнолії ТВ».
– Ви були ведучим?
– Я був таким собі майором, залякують людей. На зразок: «Бачили? Не робіть такого! »(Сміється). А в 2008 році сталася криза, передачу закрили, ну і я поки ось так – без кадру.
– Від вашої роботи часто залежить, чи будуть люди дивитися ту чи іншу передачу. Що робити, щоб сказане диктором звучало переконливо?
– Треба вірити в те, що говориш. І тоді всі інші повірять.
– Розкажіть про свою сім\’ю. У вас діти є?
– Дітей, на жаль, поки немає, але я їх обожнюю. У мене є племінник і племінниця, і мені здається, що наша любов взаємна.
– Значить, у вас напевно є якесь захоплення.
– Є у мене улюблений автомобіль, який я мучу, кручу, щось нове придумую. Загалом, тюнінг – ось таке хобі.
