Схвильовані батьки розказали, що хлопців посилають на вірну смерть, хоча у найважчих точках їх би повинна захищати авіація та артилерія.
Справа у тім, що вчора близько 280 військових із Закарпаття зібрали у Луганському аеропорту та оголосили, що їх хочуть відправити на трасу Луганськ-Москва, а це по суті вірна смерть. Дорога ця наразі залишилася чи не єдиною ланкою, яка об\’єднує Схід України та Росію. Її, за твердженням батьків, майже повністю контролюють сепаратисти і чеченці, що практично одне й те саме.
Близько 280 ужгородських вояків зі слів батьків від завдання відмовилися. Погодилося лише близько 25 житомирських десантників. Із завдання вони повернулися на двох танках і далеко не у повному складі.
Батьки впевнені — на українських військових уже чекали. Всю вину кладуть на командирів. Ті, за їх словами, банально наживаються на смертях. З одного боку, без жодної розвідки відправляють солдат у різні точки, а з іншої — продають цю ж інформацію чеченцям.
У наказі з трасою солдатам так і сказали, що живими їх побачити не очікують.
А після отримання грошей, кажуть батьки, керівництво оформляє собі 10-денні відпустки за липовими довідками. Прості солдати, навпаки, відпусток або не отримують, або вимушені давати за них хабарі.
Є і інші неприємні факти, які на думку солдат, підтверджують продажність командирів. Так, днямисаме ужгородці зловили 10-х високопоставлених чеченців, однак передали їх “Айдару”. Кажуть, їх би повбивали, якщо б залишили чеченців у себе.
Та несподіваним продовженням історії стало те, що командири звинуватили хлопців у цьому вчинку і сказали, що тих людей слід було відпустити. Тож завтра до наших краян розбиратися з цього приводу приїде воєнна прокуратура.
Саме з цієї причини хлопці ображені. Кажуть батькам не вірити ЗМІ і називають новини далекими вод правди і додають, що це просто піар. Адже чимало їхніх заслуг приписують зовсім іншим людям, наприклад, тому ж таки “ Айдару”.
На перебої з водою і їжею хлопці вже навіть не скаржаться. Десь звикли за 5 місяців, а десь і розуміють, що це війна. До слова ті події називають лише так. Спорядженням багато у чому завдячують саме волонтерам. А от зброя, яку надала держава, нерідко не спрацьовує.
Це ж визнають і місцеві військові. Кажуть, хлопців треба зібрати, доукомплектувати і лише так відправляти на завдання.
Зрештою ужгородці наголошують: готові воювати й надалі. Вони взагалі впевнені, що за якихось 2-3 дні змогли б очистити всю територію, але воювати комусь вигідно. І поки солдати ходять на грані життя і смерті, батьки у відчаї обдзвонюють всі можливі відомства, організації, ЗМІ та ніде не знаходять допомоги. І мовчки сподіваються ще хоч раз побачити своїх дітей живими.
