Останнім часом Житомирщину часто згадують урядовці і наводять її у приклад як зразкову у контексті розробки перспективного плану формування територій громад. Цей план схвалили депутати на сесії обласної ради ще тиждень тому, 28 травня, а також його вже презентували в Кабінеті Міністрів. Таким чином, на Житомирщині стартувала реформа, спрямована на децентралізацію влади. Найближчим часом відбудуться сесії районних рад, під час яких депутати схвалять відповідні плани по кожному району області.
Представники влади вирішили, що на Житомирщині замість 631 сільської, селищної та міської громади буде 59 об’єднаних територіальних громад.
Проте, за різними прогнозованими показниками і гучними гаслами на кшталт «розширення повноважень на місцях», «самодостатність територіальних громад», «додаткові надходження до місцевої казни», приховані факти і цифри, про які багато пересічних громадян і не здогадуються. Справа в тім, що під час укрупнення територіальних громад, а фактично зменшення їх кількості, автоматично відбуватиметься і скорочення мережі шкіл та закладів культури. Чиновники називають цей процес оптимізацією, але доступною мовою – це просто закриття.
Новий навчальний рік може не розпочатися у багатьох школах Житомирщини. Таку ціну вони заплатять за децентралізацію. Представники влади наполягають і переконують, що це вимушений крок. Цим шляхом пройшли країни ЄС і ми теж мусимо. Проте, чи оправдають себе такі жертви, судити поки що складно.
Спробуємо проаналізувати ситуацію на прикладі Баранівського району. Ще на початку квітня депутати районної ради прийняли рішення про закриття шести шкіл. В районі апелюють до недостатності фінансування. Натомість в офіційному документі це назвали так: «провести оптимізацію загальноосвітніх шкіл району шляхом призупинення функціонування». Таким чином, цей навчальний рік став останнім для Закриничанської, Красульської, Радулинської, Берестівської, Лісовської та Жарівської загальноосвітніх шкіл І-ІІ ступенів. Окрім цього, Мирославську ЗОШ І-ІІ ст. позбавили одного ступеня і діти здобуватимуть там лише початкову освіту. Попереду в таких дітлахів багато випробувань – десь потрібно закінчити 9 класів, а потім, якщо залишиться бажання, то й 11(можливо, і 12, бо про продовження навчання у школі ще на 1 рік знову заговорив Міністр освіти і науки Сергій Квіт). Після таких поневірянь не виключено, що багато випускників Мирославської школи не захоче турувати шлях до диплому про вищу освіту.
У навчальних закладах, які закрили, навчався 151 учень та працювало 67 вчителів. У дітей та дорослих в один день відібрали право на освіту та працю. У цьому ж рішенні районної ради депутати спробували загладити свої провину. Народні обранці доручили відділу освіти розробити ефективні маршрути підвезення дітей та вирішити питання працевлаштування вчителів. Однак, легше від цього поки що не стало нікому.
Так, через два місяці після прийняття рішення про закриття шкіл у Баранівському районі з’ясувалося, що влада в області та на місцях по-різному бачить та оцінює цю ситуацію.
У Баранівській РДА розповіли, що більше шкіл цього року в районі закривати не планують. Всіх 67 вчителів попередили і вони вже знають про свої перспективи стати на облік у центрі зайнятості.
Натомість в управлінні освіти і науки облдержадміністрації інше трактування. За словами заступника начальника цього управління Ольги Липовецької, 6 шкіл у Баранівському районі – це не межа. Найближчим часом депутати райради ухвалюватимуть план формування територій громад і можуть прийняти рішення про закриття й інших навчальних закладів, бо громадам видніше, на що вистачає коштів і як краще довозити дітей. А щодо вчителів, то їх, згідно із законодавством, мають працевлаштувати в інших школах. При цьому, інформацією про те, на якому етапі вирішення перебуває це питання, Ольга Липовецька не володіє.
Від такої дезінформації складається враження, що влада живе у паралельному світі не лише із громадянами, а й із собою. В районі кажуть одне, а в області – зовсім інше.
Таким чином, влада на Житомирщині сумлінно виконує всі директиви, які надходять з Києва, аби вкластися в терміни і потрапити до якихось рейтингів. Проте, про соціальний ефект ніхто не думає. Важко уявити, яким чином з різних куточків Баранівського району по розбитим сільським дорогам курсуватимуть шкільні автобуси. Особливо взимку або під час дощу. Такі учні вже зараз втрачають мотивацію до навчання, адже кожного дня шлях до школи стане для них випробуванням.
Не менше песимізму і в самих вчителів. Реформа має на меті принести позитивні зміни, однак у їхньому випадку все навпаки. Замість роботи, якої в сільській місцевості фактично немає, педагоги отримуватимуть допомогу по безробіттю. Якщо зараз за рівнем безробіття по Україні Житомирська область одна із найгірших, то на що очікувати після децентралізації. Очевидно, це нікого не обходить.
За будь-яку ціну на Житомирщині будуть реалізувати ідею «свого» урядовця Геннадія Зубка. Саме він за посадою відповідає за хід цієї реформи в Уряді. Вже зараз на місцевому рівні ці ідеї наштовхуються на опір і несприйняття. Людям постійно розповідають, що так буде краще, але реального ефекту немає, а навпаки стає ще гірше.
Баранівський район – це лише єдиний приклад. А таких в області 23. У кожному із них на сесіях районних рад обов’язково приймуть рішення про закриття шкіл. Інакше депутати не вчинять, бо їм треба вкластися в показники і не підвести голову облдержадміністрації.
Прикро, що влада не розуміє однієї простої істини. Без школи зникне село. Молодь і так масово виїжджає в місто у пошуках роботи. Ця тенденція ще більше посилиться і погіршить демографічну ситуацію на селі. Важко уявити, що молодим батькам одразу після народження дитини треба буде думати, як і куди її відправити до школи. У такій ситуації простіше переїхати в інший населений пункт, де є дитячий садочок, школа і робота.
Реформа, спрямована на децентралізацію, призведе до того, що села з часом просто зникнуть. На жаль, при владі немає стратегів. Керівник області просто робить тактичні кроки, аби утриматися при владі, а його сліпо наслідують в районах. Такі дії не додають бонусів можновладцям, а ще більше посилюють зневіру і апатію пересічних громадян.
