Останнім часом клієнти ПАТ «Житомиргаз» все частіше зіштовхуються із безвідповідальністю та бюрократичними перепонами підприємства-монополіста. Море папірців і довідок, які довго звіряють з копіями чи оригіналами, довгі і виснажливі черги та ще й грубі манери спілкування персоналу з відвідувачами. Так можна охарактеризувати якість сервісу «Житомиргазу».
Жителька обласного центру пані Галина – дисциплінований користувач послуг ПАТ «Житомиргаз». В оселі жінки встановлений лічильник і вона щомісяця, своєчасно і в повному обсязі сплачує за спожитий газ. За травень житомирянка заплатила 53 грн. і була здивована, коли отримала ще одну квитанцію. У платіжці «Житомиргаз» знову вимагає сплатити за спожите травневе блакитне паливо 247,92 грн. Пані Галина вирішила з’ясувати, звідки взялася така сума. Вона зібрала всі квитанції за цей рік і прийшла у сервісний центр сьогодні, 6 липня.
Спочатку жінку з квитанцією відправляли від одного віконця до іншого. Кілька разів пані Галина пробувала з’ясувати, хто може перевірити стан її розрахунків із газовим підприємством. Аж нарешті співробітниця через комп’ютерну базу даних щось вияснила. Нічого не повідомивши, вона мовчазно кинула платіжку і демонстративно відвернулася. Що означає такий жест, пані Галині залишалося тільки здогадуватися. Будь-які спроби знайти правду увінчалися провалом.
«Мене ще батьки навчили не накопичувати боргів за послуги. Я краще відмовлю собі у продуктах, але розрахуюся за газ, світло, воду. Звідки взялася сума в понад 240 грн., мені невідомо. Хотіла з’ясувати, чому повторно прийшла платіжка, а зіштовхнулася із таким нахабством… Ніхто нічого не пояснив і мене просто звинувачують в тому, чого я не робила», – розповідає пані Галина.
На цьому неприємності з газопостачальником не припинилися.
Після неприємного інциденту в сервісному центрі жінка вирішила владнати ще одне питання у стосунках із «Житомиргазом». Вже сім років в її оселі встановлена газова колонка, яка не під’єднана до вентиляції. Однак, весь цей час пані Галині нараховують плату за користування димарем, який ніхто не обслуговує і не прочищає. Житомирянка вже написала не одну заяву в ЖЕК з проханням не нараховувати за це оплату. Однак, всі її звернення дивним чином десь губляться. Секретар у присутності жінки старанно їх реєструє, а згодом повідомляє, що у закладі не отримували від неї жодних звернень.
Саме тому пані Галина вирішила звернутися в облгаз, де підтвердять, що абонент не користується вентиляцією. У «Житомиргазі» таку послугу справді надають. Однак, є дві тонкощі. По-перше, там не зможуть підтвердити, що саме 7 років в помешканні працює колонка, яка не виходить у димар. По-друге, за довідку із підписом газового інженера потрібно заплатити 36 грн.
Пані Галина наголосила: «В облгазі мене одразу попередили про процедуру. Якщо я не заплачу грошей, вартість довідки включать в оплату за користування газом. Але дочекатися інженера не так просто…».
Жінка розповіла про довготривалу й виснажливу процедуру. Спочатку вона написала заяву із проханням, аби інженер прийшов до неї додому і просто констатував факт, що справді є колонка і для неї не потрібна вентиляція. Потім через два тижні потрібно зателефонувати на підприємство і дізнатися, чи таке звернення зареєстроване. У разі позитивної відповіді його переадресовують на відповідального співробітника газового підприємства і аж тоді він прийде. Потім інженер складе довідку, в якій підтвердить, що пані Галина справді нагріває воду без використання вентиляції. А тоді за 36 грн. папірець можна отримати на руки для чергового походу в ЖЕК.
Для тих, хто не має справи із ПАТ «Житомиргаз» ситуація справді дивна і нетипова. За свої ж послуги підприємство вимагає гроші. Нікого не цікавить, що у не прочищеній вентиляції за сім років назбиралося багато бруду та сміття. На щастя, її не використовують. Важко уявити, які наслідки могли б бути, якби пані Галина регулярно користувалася димарем. Складається враження, що ЖЕКи і «Житомиргаз» змовилися між собою.
Халатність, службове недбальство, хамство і жага до наживи місцевих підприємств-монополістів роблять заручниками пересічних користувачів. Люди залишаються сам-на-сам із проблемами, які б мали автоматично вирішувати ті, хто надає свої послуги. Ситуація пані Галини – лише єдиний приклад тих безчинств, з якими людям доводиться зіштовхуватися щодня. Прикро, але в більшості випадків люди, змирившись, просто не афішують про порушення своїх прав як користувачів послуг. Натомість самі монополісти теж не роблять рішучих кроків до того, щоб клієнти відчули якісний сервіс. Вони просто ігнорують такі інциденти, продовжуючи далі працювати за звичними схемами.
