Хто не чув про легендарних легендарних Терещенків. Останнім часом їх прізвище все частіше вживається як синонім меценатства, яке є неодмінним атрибутом багатства. А про те, що статки цукромагнатів були величезні – нагадують їх численні маєтності, що вціліли по країні.
Цукрові заводи діють, столичні палаци – в ціні, а от провінційні або занепадають, або взагалі розбираються по камінчику. Червоненський маєток – не виняток.
Терещенки придбали маєток у другій половині XIX ст. А збудував цей готичний палац польський магнат Адольф Грохольський. Хто був архітектором – не відомо.
Грохольські володіли чималими землями й тисячами кріпаків у Волинській, Подільській губерніях. Проте, як і чимало дворян польського походження, були запідозрені у симпатіях до польського визвольного руху.
Адольф чи то встиг емігрувати й потім помер, а може й не встиг. Його вдова Ванда, уродженка шляхетного дворянського роду Радзивіллів, продає маєтки багатіям нового часу – простолюдинам Терещенкам.
Червоне купує чи то Нікола Терещенко, чи то його батько, родоначальник роду –Артем Терещенко. Підозрюю, що все ж Артем Якович. Після реформи 1861-го він активно скуповував у збіднілих поміщиків їх землі та мануфактури.
Син Федір будує неподалік від палацу величезний цукровий завод. Його виробничі та адміністративні будівлі теж мають у своїх рисах щось готичне.
Онук Артемія, Федір Федорович наслідує у 1894-му після смерті батька і палац, і завод. Судячи по рокам вже під його орудою відбулася капітальна реконструкція маєтку.
Про те, що той собою уявляв можна лише згадувати. Мармурові сходи, дерев’яні панелі, величезна бальна зала з кришталевими люстрами, павільйони у несиметричних замкових вежах… Палац оточував великий парк, який межував із садами. Їхня загальна площа складала 58 га. В парку росли старі липи, дуби, каштани. Були тут два озера й альтанка на острівці. Перед палацом плекали декоративні газони.
Юний Терещенко здобув чудову технічну освіту у Київському політесі. Він неймовірно палко захоплювався авіацією й ще студентом розробив кілька моделей аеропланів власної конструкції.
Часу Федору, якого рідні звали Дориком (тобто Федориком), вистачало і на інші захоплення. На другому курсі він несподівано вирішує одружитись, причому на дівчині, старшій на п’ять років. Цікаво, що в ті часи для цього була потрібна згода керівника навчального закладу.
У одному з заводських приміщень Федір Терещенко у 1909-му облаштовує авіамайстерню, а неподалік – аеродром. Під його керівництвом будується тут, у Червоному, кілька літаків “Терещенко-7”, причому навіть для військових потреб!
(До речі, поблизу іншого палацу Грохольських, що у вінницькій Вороновиці, пробував конструювати свої літаки Олександр Можайський).
Після революції і громадянської палац облаштовують під дитячий притулок. У 1928-му спалахує пожежа, яка назавжди понищила інтер’єри. Пізніше споруду підремонтували та розмістили сільське технічне училище. Після того як навчальний захід переїхав у щось більш пристосоване палац остаточно занепав.
Вже за незалежності нікому не потрібну будівлю передають під Свято-Різдва Христового Червонський жіночий монастир Московського патріархату.
Монахині господарюють так, як можуть. Десь вставлені склопакети, десь пусті вікна завішані поліетиленом. На палацових сходах кудкудакають кури.
Ворота у паркані далеко не постійно розкриті для відвідувачів. Монастир – справа інтимна.
Перед фасадом зберігся один з старих фонтанів. Другий, з голими бабами, перенесли до центру села.
Ще від панських часів можна побачити залишки конюшень.
Така от фігня.
