Снайпер 95-ї окремої аеромобільної бригади Валентин Ковальський бойове хрещення отримав на горі Карачун. Потім було звільнення Слов’янська, бої за Лисичанськ, а згодом і марш-кидок під Савур-Могилу.
— Саме там у липні 2014-го я отримав поранення, — розповідає Валентин. — Ворожа куля 7,62 увійшла в бік, пробила таз, прошила тіло і рикошетом від пластини бронежилета увійшла в черевну порожнину, зачепивши кишечник.
Після першого оперативного втручання в харківському госпіталі його перевели до Львова. Там десантнику за півтора місяця зробили ще чотири операції і відправили додому. Але значного покращення не сталося, більше того — в пораненого бійця утворилися нові свищі.
Знову госпіталі Львова та Києва, знову операції… Під час восьмої Ковальському видалили кілька метрів кишки. Він катастрофічно втрачав вагу.
Батьки Валентина, помітивши погіршення стану сина, почали шукати допомоги за кордоном. На зібрані самостійно кошти вони відправили його на обстеження до Ізраїлю. А там з’ясувалося, що, окрім проблем з кишечником, у хлопця почали відмовляти нирки. Потрібна була операція, яка коштувала 80 тисяч доларів. Гроші допомогли зібрати небайдажі люди.
Два місяці інтенсивного лікування дали позитивний результат.
— Я був вражений милосердям тамтешніх лікарів, — говорить Ковальський. — Полковник медичної служби ізраїльської армії Йором Клайн, дізнавшись, що я десантник і постраждав у бою з російськими агресорами, відмовився від гонорару у 50 тисяч доларів за проведені оперативні втручання.
…На сьогодні Валентин поступово набирає вагу та повертає втрачену кондицію. Адже він не полишає мрію повернутися в 95-у аеромобільну бригаду. Поки що медики не дають йому «добро», але Ковальський впевнений, що за деякий час він постане перед ними у відмінній фізичній формі.
