Сьогодні у житомирському драмтеатрі імені Івана Кочерги відбулася вистава “Незрівнянна” – п\’єса сучасного англійського драматурга Пітера Квилтера, присвячена реальній історії неординарної особистості кінця ХІХ – початку ХХ століття Флоренс Фостер Дженкінс. Американська піаністка і співачка отримала популярність, незважаючи на повну відсутність музичного слуху, почуття ритму і вокальних здібностей.
Головні ролі виконують Наталя Сумська (Флоренс) і Анатолій Хостікоєв (Сент Клер), який також виступив як режисер спектаклю.
Вистава – насправді дуже актуальна. Адже зараз, як ніколи, стільки бездарних безголосих співаків та співачок, які, як і головна героїня Флоренс Фостер Дженкінс, вважають себе геніальними та унікальними. Єдина відмінність Флоренс та сучасних “зірок” – Флоренс справді була харизматичною, жінкою незвичної долі: в ній поєднувались внутрішня боротьба, твердість характеру, дитяча наївність, пристрасть до музики. Те, чого бракує деяким сучасним “знаменитостям”. Поєднує ж Флоренс і багатьох “комерційних проектів” сьогодення – повна відсутність слуху та голосу…
Чесно кажучи, на виставу я йшла трохи із скептичним настроєм: знала, що актори – прекрасні, але чомусь не чекала нічого вражаючого. Насправді отримала масу задоволення! Гра акторів – без коментарів. Чудово. До речі, Наталя Сумська співала наживо.
Музичні таланти у виставі продемонструвала не тільки Наталія Сумська, яка чудово співає, не тільки Анатолій Хостікоєв, який блискуче грає на саксофоні, а і їхній син – студент КНУТКіТу В’ячеслав Хостікоєв, який виконує ще одну з головних ролей. Він грає на фортепіано і чудово танцює.
Декорації: деякі глядачі вважали недостатніми, але, на мою думку, актори настільки самобутні, що і без тих декількох стільців, які були серед декорацій, було б нормально сприймати основний меседж п\’єси: головне мати мрію, бажання і впевненість у собі – тоді тобі під силу підкорити світ.
Окремої уваги заслуговує оркестр у складі 20-ти музикантів – прекрасно!
Не обійшлося і без воєнної тематики: режисер спектаклю використав “виставу у виставі”, щоб нагадати українським глядачам, що ми живемо у воєнні часи і повинні всіляко підтримувати воїнів.
Декілька слів про “житомирське” сприйняття вистави. Житомиряни театр люблять і це не може не радувати: зала була практично вщент заповненою. Приємно було бачити жінок, які готувалися до вистави – гарні зачіски, відповідне вбрання, доглянуті чоловіки поруч.
Звичайно, не обійшлося і без тих красунь, які хотіли показати, що в них є норкові шуби (а щоб усі це побачили, треба ж у цих шубах зайти до зали і сидіти в них цілу виставу, хоча у залі холодно не було, на відміну від фойє, де повітря було відчутно холодним). А може вони просто не хотіли потім стояти в черзі до гардеробу… Правда черг після вистави там і не було – досить непогано все організовано у цьому плані.
Загалом вистава лишає у глядача (принаймні у мене) дуже приємний післясмак – наче посилює віру в себе і свої сили, надихає на щось важливе і неймовірне.
І ще одне: якщо у вашому оточенні є підлітки, у яких ви хочете прищепити любов до театру, сміливо ведіть на цю виставу – їм сподобається! Поруч зі мною сиділи дві дівчини цього віку, одна з яких попросила свою маму звозити її до Києва на цю ж саму виставу!
До речі, історія безголосої співачки також лягла в основу фільму “Флоренс Фостер Дженкінс”, режисером якого виступив Стівен Фрірз. Головну роль у стрічці зіграла голлівудська актриса Меріл Стріп.
Я ж пропоную вам послухати “реальну” Флоренс Фостер Дженкінс, однієї із найперших представниць “маргінальної музики”
