Талановита письменниця Ірина Даневська стала справжнім відкриттям сучасної української літератури. Її роман «Німецький принц Богуслав Радзивіл» вийшов друком минулого року у київському видавництві «Темпора».
Книга-епопея обсягом майже 700 сторінок кардинально змінює ставлення до історичного роману як жанру. Якщо на шкільних уроках зарубіжної літератури ви перенаситилися російською класикою, яка ще на початку 2000-х років була обов‘язковою у програмі Міносвіти, то Ірина Даневська разом із принцом ущент зруйнують всі стереотипи.
Захоплююча мандрівка у часі та просторі із молодим, розумним красенем Богуславом Радзивілом триває із 1620 до 1648 року, під час якої сучасний читач має змогу пережити захопливі пригоди Європою 17-го століття, взяти участь у битвах Тридцятилітньої війни та ближче познайомитися з визначними особистостями, які лишили свої імена в історії. Польські, французькі й англійські монархи, видатні полководці, блискучі європейські аристократи були близькими знайомцями князя Богуслава, зустрічі з якими герой описав у своїй «Автобіографії».
Мабуть, жодна сучасна читачка не залишилася байдужою до такого літературного героя. А скількох жінок свого часу полонив пристрасний Богуслав Радзивіл… Та й чоловікам свого часу принц дав чимало уроків. За образи, плітки, сварки доводилося виходити на дуель, по якій від бойової вправності Богуслава хтось зоставався калікою або отримував смертельне поранення.
Пристрасний красень, відважний полководець, харизматичний політик, досконалий дипломат, справжній поліглот (вільно володів п’ятьма мовами) – таким героя свого роману показує Ірина Даневська. Сторінки твору наповнені багатьма історичними деталями, чіткими датами та розкішною лексикою, від чого хочеться спрагло вбирати в себе кожне речення.
Поки читачі насолоджуються романом, його авторка вже встигла написати продовження. Завдяки шанувальникам Ірини Даневської вдалося запросити письменницю, яка проживає у Білій Церкві, до Житомира. Комунікабельна, щира, відкрита і надзвичайно цікава майстриня слова та пера розповіла, коли нова книга нарешті побачить світ та заінтригувала деякими подробицями.
Ми зустрілися у «Будинку кави» і, здається, розмовляли вічність. Маленькі фото- та автограф-сесії і диктофонні записи надихнули на написання цього інтерв’ю.
Ірино, коли ти відчула потребу і бажання писати? Як взагалі знайшла себе у літературі?
Бажання творити з’явилося однієї лютої зими 10 років тому. Пам‘ятаю як зараз темний холодний вечір, годинник показує вже за 22.00, а в мене щось крутиться в голові. Я це записала, а потім із моїх думок вийшов історичний роман «Путь к власти». Перші твори я писала російською мовою, тому й надіслала його в російське видавництво. Книгу опублікували і навіть було кілька перевидань. Потім з’явився ще роман «Битва за Францию», але коли на сході України розпочалися військові дії, через мої патріотичні переконання співпраця з російськими видавцями припинилася. В той же час я вже працювала над україномовною книгою про Богуслава Радзивіла, сподіваючись видати її в Україні.
У передмові до своєї книги ти написала, що з Богуславом Радзивілом познайомилася ще в школі під час написання про нього реферату.
З моїм героєм мене постійно зводило життя. Є таке, коли кілька разів на день бачиш незнайому людину у транспорті, потім ви ще десь перетинаєтеся і через якийсь час відбувається знайомство. От так у мене з Богуславом Радзивілом. Попри європейську відомість і прямий стосунок до визначних подій вітчизняної історії (йдеться про укладення відомої угоду в Рандоті 1656 року з українським гетьманом Богданом Хмельницьким, шведським королем Карлом Х Густавом, семигородцем Дьєрдем ІІ Ракоці, курфюрстом Бранденбурга Фрідріхом Вільгельмом та нашим героєм), ім’я Радзивіла лишається невідомим широкому колу українців. Зрозуміло, що таку несправедливість треба було виправляти.
Як вдавалося поєднувати роботу і творчість, адже муза завжди приходить досить неочікувано?
Важкувато доводилося. Муза до мене найчастіше приходить вночі і заважає не роботі, а відпочинку. Читачі прочитали першу книгу і вимагали продовження, але чекати довго не хотіли. Тому й довелося йти назустріч, зав’язати з основною роботою і поринути у творчість.
Літературний Богуслав Радзивіл розумний, вродливий, рішучий. Персонаж насправді таким був чи ти трішки додала йому рис ідеального чоловіка?
Чесно кажучи, нічого не додавала і не ідеалізувала. Просто опрацювала багато історичних джерел, серед яких «Автобіографія» самого Радзивіла, його великий епістолярний спадок, спогади його слуг, сучасників – друзів і ворогів, численні розвідки авторства переважно зарубіжних істориків. В першій книзі Богуслав – це молодий, харизматичний, спраглий життя юнак, який пізнає світ і шукає своє місце в ньому. Але є у ньому таке неповторне чоловіче, що туманить голову жінкам і захоплює чоловіків – не лише друзів, а й ворогів. От зараз Богуслав такий, але з віком герой мужніє, під впливом життєвих обставин гартується його характер, і це все зможе побачити читач.
Багато жінок, дивлячись на пристрасний погляд Богуслава з обкладинки книги, констатують, що в нього можна легко закохатися. Як вдалося відтворити такий образ принца?
Портрет авторства українського художника та дизайнера Миколи Койдана на обкладинці книги справді чудовий, і жодна презентація роману не проходить без уваги до цього образу. Справа в тому, що зображення молодого Богуслава Радзивіла не збереглися до наших днів, тож, художнику довелося брати за основу гравюри і портрети князя вже у зрілому віці, й омолодивши їх років на 15-20, створити портрет, який вийшов дуже вдалий.
На своїй сторінці у фейсбуці ти кілька місяців тому повідомила, що дописала продовження історії про Богуслава Радзивіла? Коли вона побачить світ і яка назва нового роману?
Друга книга має назву «Генерал короля Богуслав Радзивіл», і події в ній (1648 – 1655 роки) розгортаються переважно на українських землях. Читач зустріне тут своїх добрих знайомців – Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Юрія та Стефана Немиричів, Івана Богуна, видатних представників козацької старшини, з якими князя Богуслава прямо чи опосередковано зводило життя. Презентація роману запланована на вересневому Форумі видавців у Львові. Приходьте!
І наостанок. Ірино, поділися, будь ласка, своїми враженнями від Житомира.
Житомирщина – це моя друга батьківщина, тут мешкає моя бабуся і родичі по батьківській лінії. Житомир справляє напрочуд приємне враження, по-домашньому затишне й тепле місто. Радію дбайливому ставленню містян до власних архітектурних пам’яток, гарній українській мові на вулицях і в закладах громадського харчування. Радо приїду ще!
