В жовтневий день напередодні свята Покрови до редакції сайту “Житомир-онлайн” завітав Коробков Андрій Андрійович – майстер спорту з бойового самбо і по сумісництву священик, якого можна помітити як в церкві на службі, так і на карематах спортзалу разом з учнями.
Звісно, допомогає у цьому благодійний фонд “Духовна освіта”, для якого найважливішим є не лише духовний розвиток підростаючого покоління, але і фізичний.
– Розкажіть трошки про себе.
– Сам я з Бердичівського району, село Гальчин.
Стажу тренерської діяльності маю близько 12 років. Працюю в Житомирі, Бердичеві та у Реї, де дітки з села можуть безкоштовно тренуватися.
Також я являюсь священнослужителем православної церкви.
У Недільній школі Михайлівського собору в Житомирі викладаю в секції бразильського джиу-джитсу вже 6-й рік.
– Як проходить набір дітей?
– Цього року вистачило одного невеликого оголошення у Фейсбук. Охочих – більше, ніж достатньо.
В нас пречудово працює так зване “сарафанне радіо”.
У нас є ряд чудових результатів – першості на всеукраїнських і міжнародних змаганнях.
Для мене головне, щоб дитина навчилась працювати. Всі техніки і прийоми самозахисту на другому місці, моє завдання – навчити дитину працювати, адже розуміючи, якими силами здобувається перемога, ця дитина буде активною.
Ми заохочуємо дітей займатися і виступати на змаганнях. Перед змаганнями це завжди частування смаколиками, до того ж переможці, які здобувають призові місця на змаганнях в подальшому тренуються у нас безкоштовно.
– Тренуватись у вас можуть лише діти прихожан?
– Ні, тренуватися в мене може кожен, незалежно від того, віруюча він людина чи ні.
Я поважаю будь-яку точку зору іншого, не залежно від віросповідання. Перш за все переді мною людина.
– З якими віковими категоріями ви займаєтесь?
– Від 5 до 8 років;
Від 9 до 14 років;
Від 15 до 18 років;
18 +.
– До вас на тренування ходять дорослі?
– Так, це нацгвардійці, КОРД і поліція.
Цікавий момент, коли батьки приводять на заняття своїх дітей. А коли спортивна родина – це дуже гарно.
– Як часто проходять заняття у Недільній школі?
– З рази на тиждень – по понеділкам, середам і п’ятницям у різні години, в залежності від вікової категорії.
Наприклад для школярів, які ходять на другу зміну заняття проводяться о 9 ранку, далі на 15 і 16 годину для тих, хто вчиться на першій зміні.
Далі заняття на 17.30, 19.00 та 20.30 для старших вікових груп(студентів та дорослих, які працюють повний робочий день).
– Так багато тренувань, вам хтось допомагає?
– На даним момент мені допомагає мій учень.
– В тренуваннях присутні моменти, які стосуються церкви і Бога?
– Ні, перш за все тренування – це спорт і теми про нього, але діти самі можуть зацікавитись.
Буває, що діти і батьки саме після тренувань почали відвідувати церкву. Наприклад я служу в Житомирі, а до мене з Бердичева приїжджають на службу батьки моїх учнів.
А так в спортзалі ми говоримо про спорт, а в церкві – про Бога.
– Скільки коштують заняття з боротьби у Недільній школі в Житомирі?
– Взагалі 250 гривень за місяць, але ми враховуємо фінансові можливості всіх людей.
Наприклад, якщо дитина з багатодітної або неповної сім’ї обо дітина з інвалідністю, то заняття для неї будуть безкоштовними. Також таким діткам ми допомагаємо у придбанні форми для занять.
Також для діток раз в рік ми проводимо таборування на території Житомирської області.
– Це християнський табір?
– Я б назвав спортивно-християнським. Звісно у нас є недільна служба, є питання в дітей відносно релігії, але все інше – це звичайний спортивний табір для дітей.
Це табір для різних вікових груп від 5 років, де за 12 днів ми перетворюємось на справжню сім’ю.
Тут старші діти допомагають молодшим, весело проводимо час, тренуємось, дивимось фільми..
– Скільки коштує зміна у таборі?
– За зміну у 12 днів – 2500 гривень. Це сума лише за харчування, комунальні послуги і зарплати кухарям.
Але і в цьому випадку ми йдемо назустріч людям і враховуємо всі фінансові можливості, адже батьки дітей з неповних і багатодітних сімей можуть заплатити стільки, скільки дозволяє їм фінансове становище.
У нас є спонсори, які допомагають у діяльності такого таборування.
Хочеться організувати ще табір взимку.
– Як щодо служби в церкві?
– Ми з прихожанами звісно зустрічаємось, спілкуємось за чаєм, за стільки часу ці відносини стали по-справжньому сімейними.
Викладання і церква для мене це своєрідне хобі, і я вдячний Богу, що я зараз на своєму місці і займаюся тими справами, якими я люблю.
В цьому є ключик від щастя не лише для мене, а й для кожної людини – займатись тими справами, які любиш.
