Сайт Житомир-Онлайн та громадське об\’єднання “Я Люблю Житомир!” розповідають, як живуть житомиряни під час карантину.
Поки що дива не сталося. Коронавірусна інфекція й надалі поширюється у Житомирі і на Житомирщині загалом. Як живуть житомиряни в умовах КАРАНТИНУ, розповідає відомий у Житомирі громадський активіст, лідер громадського об ‘єднання «Поліський Щит» Сергій Ткачук.
– В умовах карантину особисто мені дуже важко, – говорить Сергій . – З багатьох причин. Адже, скільки себе пам’ятаю, знахожусь завше у широкому колі друзів, колег, земляків. Навіть, коли доводиться братися за скандальні речі, коли треба реагувати на несправедливість, на зловживання, або ж братися за розслідування корупційних дій, все можна вирішити в умовах спілкування, комунікації, взаємодії з іншими людьми. І тут – вам раптом – такий облом! Самоізоляція, максимальне утримання від спілкування, перебування у людних місцях. Перехід на онлайн –режим не тільки у ділових питаннях, але й на родинно-побутовому рівні. У своєму рідному селі Карвинівці вже півтора місяця не був. Такої перерви у спілкуванні із найріднішими людьми у мене давно не було і це переживаю найбільше. Звикнути до такого не можна. І при цьому всьому я всебічно підтримую режим максимальної соціальної ізоляції. Як би нам не було важко, слід змиритися на даний час, що страшну хворобу можна обмежити зменшенням інтенсивності спілкування.
– Сергію, чим займаєшся вдома, на карантині?
– Тим, чим не міг займатися раніше, що «відкладав» на потім, тим, чим можна займатися самотужки і в умовах обмеженого простору. Читаю, але більше вивчаю документи всіляких справ, систематизую паперову документацію. Готую запити до низки установ, нагадую чиновникам про те, щоб не забували – я живий і «Поліський щит» не припиняє своєї роботи, хоча живемо в «онлайні». Буває, хоча й рідко, що відвідую судові засідання.
– Як із харчами, хто у тебе куховарить?
– Звісно ж, сам. Вмію, люблю і звик себе обслуговувати самотужки. Хоча раніше як було – захотілося поласувати чимось вишуканим і винятково домашнім – гайда додому, на вихідні чи так на деньок, побути із батьками. Маму мою за вміння куховарити знають не лише у Карвинівці, але й в інших сусідніх селах . Але сьогодні додому – зась, бо й транспорт не ходить і так, зайвий раз наражати батьків на небезпеку не хочу.
– Твої очікування, передчуття, прогнози щодо розвитку подій у Житомирі, в Україні..
– Щодня уважно слідкую за подіями у світі, в Україні, у Житомирі і аж до свого села. Звісно – все це, через мобільний зв\’язок чи за допомогою Інтернету. З кожним днем у мене міцніє переконання, що коронавірус – рукотворне дітище, створене у лабораторіях із певною метою. Звідкіля воно походить – сказати важко, але здогадуватися можна. Зараз, вже днів із десять, уважно стежу за подіями у Росії. У мене є відчуття , що там, як кажуть, «за поребриком» назріває щось епохальне і велике. Раджу усім слідкувати за оглядами економіста Степана Демури і не обминати увагою подій за участі якутського шамана Габишева. Чоловік дуже цікавий і здатний відчувати великі суспільні катаклізми.
– Сергію, Росія, Італія, Китай.. все це цікаво, але що нам робити? Адже не тільки хворіємо на коронавірус, а ще й горимо сотнями гектарів?
– Скільки себе пам’ятаю, подібних пожеж ще не було. Зауважу, можливо я маю таку вдачу шукати причини катаклізмів у злочинних намірах, але тут і сьогодні, я ще більше переконаний – без підпалів не обійшлося. Хтось зрозумів, що вогонь під час небачено посушливої весни зможе сховати наслідки крадіжок, незаконних рубок. Хитро, підступно, але ми мусимо мобілізуватися і зробити щось таке, щоб у людей навіть звички палити картопляне бадилля не було. За вогонь, за дим, за чад має наступати негайна і сувора відповідальність Для усіх і скрізь – що у місті, так і у селі.
– Ну, і наостанок, що можеш порадити житомирянам?
– Насамперед вітаю їх з Великодніми святами. Ще раз закликаю бути стриманими, мудрими, зваженими і терплячими. Після свят наступають так звані поминальні дні. Їх також треба відкласти. Якщо треба – на три тижні. Буде важко – не хочу аж занадто детально прогнозувати наші майбутні випробування. Але правило має бути однакове для всіх: для чиновників чи пенсіонерів, для вчителів чи лікарів, для багатих чи зубожілих і навіть для священників. Бо ми маємо вистояти. А там – розберемось! Ще й як розберемось!
