Сайт Житомир-Онлайн та громадське об\’єднання “Я Люблю Житомир!” розповідають, як живуть житомиряни під час карантину.
Сьогодні у рубриці «Житомиряни на карантині» дуже відома для багатьох житомирян постать. Це – Валентин Романчук – багаторічний керівник військово-патріотичного клубу Державної прикордонної служби України «Омега». Валентина Федоровича Романчука знають вже кілька поколінь житомирян. Ті, хто служив і воював у Афганістані знають його як надійного, випробуваного у боях побратима. Але найбільше Валентин Романчук відомий тим , що виховав не одне покоління справжніх чоловіків. Чи то у «Школі юних десантників», чи то у клубі «Омега» – школу «розвідки й спецназу» Романчука можна без жодних умовностей можна назвати «школою мужності». Про це знають вихованці Валентина Федоровича, про це знають цілі сім’ї житомирян, які відряджали на виховання і вишкіл до Валентина Романчука своїх дітей. Сьогодні Валентин Романчук займається вже з дітьми своїх колишніх вихованців.
– Отже, Валентине Федоровичу, нинішня пандемія коронавірусу і запроваджений карантин не обминув і вихованців клубу «ОМЕГА». Але ж нам цікаво, а як воно – на карантині?
– Якщо коротко, то скажу – так, як і всі. Займаюся я зі своїми підопічними, як нині прийнято – на відстані, у режимі «онлайн». Зазначу, що до такого повороту подій навколо пандемії коронавірусу ми не готувалися, а тому спілкування налагодили за вже існуючою схемою зв’язку – у групі «Вайберу». Я розсилаю завдання і коментарі, як і що виконувати, а отримую звіти про те, що і як виконувалося дітьми вдома. Як правило, на карантині наполягаю на кросовій підготовці, бо витривалість, як одна із основних характеристик вихованців нашого клубу, має бути на першому місці, а значить – на відповідному контролі. Звісно, комплекс силових вправ моїм юним друзям давно відомий і застосовується сьогодні, як щоденна фіззарядка.
– Питання мабуть що риторичне: наскільки діти скучили за заняттями у клубному центрі?
– Те, що скучили усі – це поза сумнівом. Я по собі знаю, як хочеться прийти до спортивного залу і включитися у безпосередню, контактну роботу. А що вже казати про дітей: ждуть – не діждуться. Наприкінці лютого ми побували у Хмельницькому на змаганнях пам’яті легендарного командира афганської сотні Самооборони Майдану Героя України cтаршини Олександра Міхнюка, який загинув у ході бойових дій на Донбасі. Виступили гарно, проте побачили й свої прогалини і після повернення додому у хлопців та дівчат було таке завзяття!. І тут цей карантин. Але влітку ми зазвичай займаємося, бо готуємося до традиційного серпневого збору у військово-спортивному таборі у Ямполі, що на Вінничині. Я сподіваюсь, що до того часу ми узгодимо ряд питань і зможемо відновити наші заняття у відповідному режимі і з дотриманням певних вимог. Адже, хто б що не казав – життя продовжується. Вдосконалюється структура Прикордонної служби, яка нас дбайливо і по батьківському опікує. Переконаний у тому, що Україні потрібні підготовлені до найскладніших випробувань молоді люди. Ми таке завдання виконуємо вже не перший рік і сподіваюсь, що наші зусилля марними не будуть.
– Валентине, а так, особисте щоденне життя під час карантину чимось відмітне?
– Можливо в очах багатьох людей я виглядаю трохи дивно, але й під час карантину, під час занять домашньо-побутовими клопотами, я більше думаю про клубну роботу. Про нові комплекси вправ, про взаємодію із командуванням Житомирського прикордонного загону і про майбутній літній період. Повірте, у мене все так побудовано, що якщо у клубі діла йдуть за наміченим курсом, вдома, в особистому житті – все більш-менш нормально. Зараз, коли в основному працюю вдома, з’явилося кілька вільних додаткових годин для читання, або ж навіть щоб переглянути деякі матеріали по роботі, яких назбиралось, але які раніше просто переглядав суто для ознайомлення. Так чи інакше – карантин для мене і моїх вихованців – чергова перешкода. А перед перешкодами зупинятися ми не звикли.
