Ми знову – щодо виборів, які мають відбутися 25 жовтня 2020-го року. Про них сьогодні чути дедалі більше розмов, дискусій та різних коментарів. Головний інтерес у таких розмовах і дискусіях поки що займають очікувані зміни до Нового Виборчого Кодексу, який вже діє в Україні із 1 січня 2020-го року. Зміни мають бути ухвалені Верховною Радою до 25 червня 2020-го року.
Однак виборців цікавить, хто піде на вибори. Іншими словами – з-поміж кого доведеться вибирати депутатів рад ОТГ та голів громад. Зараз важко щось конкретне сказати про нинішню партію влади, якою вже майже рік вважається партія «Слуга народу». Але вже дуже скоро і самі «слуги» змушені будуть говорити з народом у містах і селах, де вже за п’ять місяців пройдуть вибори.
Але зараз – про інше. Про те, яка ідея і які лозунги мають стати найголовнішими і найпомітнішими в Україні. А, по-друге, яка політична партія могла б і повинна була цю ідею пропагувати і, так би мовити, впроваджувати у «маси». На перше запитання відповісти неважко. Адже зубожіння та злидні сьогодні стрімко вриваються у життя все більшої кількості українців. Ось нещодавно одна міжнародна організація (ЮНІСЕФ) зазначила, що в Україні аж 6 мільйонів людей, що проживають за межею бідності. Якщо конкретніше вивчити цю цифру, то закордонні фахівці виходили із того, що в Україні 6 мільйонів людей, які можуть розраховувати на щомісячну суму коштів у 200-250 умовних одиниць (доларів США). Але ні ЮНІСЕФ, ні Уряд України не вказує, скільки мільйонів українців нині щомісячно живуть (або перебиваються) на кошти, які дорівнюють лише 60, 70 або ж 100 тих же доларів США. На жаль, про тотальну бідність, яка оповила Україну, сьогодні говорять дуже мало. І одна із причин такої слабкої уваги до проблеми бідності в Україні – відсутність потужних партій так званого «лівого» спрямування. Чи з’явиться партія «лівої орієнтації» на виборах до місцевих рад 25 жовтня 2020-го року в Україні? Чи є на Житомирщині осередки партій «лівої орієнтації», або партій із лівою ідеологією?
Якщо взятися за пошук відповідей на вище позначені запитання, то найпершим чином можна заначити, що не так давно, ще років із 10-12 тому, представники партій лівого спрямування мали в Україні потужне представництво в органах влади. Адже більшість житомирян пам’ятають, що представники Соціалістичної та Комуністичної партії України традиційно і майже систематично упродовж 15-20 років, потрапляли до складу Верховної Ради України. На високі міністерські посади в Уряді України свого часу призначалися й представники від Житомирщини: соціалісти Олександр Баранівський та Валентина Семенюк, а також представник Компартії України Микола Тимошенко. Не менш представницькими були фракції комуністів і соціалістів у радах Житомирщини. Представники двох найбільших партій лівого спрямування на Житомирщині неодноразово обиралися мерами міст, головами рад та очільниками районів Житомирської області.
Але то все – у минулому. Причин занепаду осередків лівих партій на Житомирщині доволі багато і у комплексі вони призвели до занепаду і забуття «лівих» поглядів та лівої ідеології загалом. Варто нагадати про те, яким катастрофічним для лідера Соцпартії Олександра Мороза став союз із Партією регіонів у парламенті України. Пішовши на угоду із «регіоналами», отримавши посади і ..гроші, пан Мороз про суті «похоронив» українських соціалістів. Ні на Житомирщині чи Чернігівщині, де позиції СПУ були дуже потужними, ця партія так і не змогла відродити хоча б частинку своєї колишньої популярності. Тим паче, що до її керівництва стали потрапляти одіозні в Україні політики (Ківа, Каплін і т.п.) Щодо Компартії, то її доля виглядає ще сумнішою. Саме більшовизм і комунізм, Радянська влада в очах більшості громадян України стали символами найтрагічніших сторінок в історії нашої країни. Тому в умовах розпочатої у 2014-2015 роках декомунізації Компартія України взагалі опинилася поза законом і була забороненою. Минуло п’ять років, а представники «лівої ідеї» в Україні ніяк не можуть отямитись чи розпочати процес свого відродження. Чому так? Чому у той час, коли в Україні щороку виникає по 5, а то й, по 7 нових партій, партій соціалістичного чи соціал-демократичного напрямку у політичному житті нашій країні взагалі не чути. Наголошуємо – це у країні, яка щомісяця все більше потопає у злиднях і бідності, де масштабними стають вимирання і депопуляція.
Найпершою причиною такої собі «лівої стагнації» в Україні є застарілість, а якщо точніше – дрімучий консерватизм програмно-ідеологічного спрямування політичних сил лівого спрямування.. Ще за радянських часів, коли КПРС була правлячою партією, її колеги –комуністи у ряді країн Західної Європи неодноразово вказували своїм «радянським друзям» на їх відставання від основних тенденцій розвитку цивілізації. У 80-ті роки у Європі серйозної ваги набув так званий «єврокомунізм», як спроба модернізації застарілих догматів «марксизму-лєнінізму». Але в СРСР на такі сигнали реагували традиційно кволо, або ж і зовсім заперечували саму необхідність оновлення «вічно живого вчення». Усі ці «біди» і негаразди перекочували до комуністичних партій тих країн, що утворилися на теренах Радянського Союзу. І зокрема – до Компартії України. Варто зауважити, що комуністи, а затим- і соціалісти в України, мали час і гарні шанси для модернізації та осучаснення своїх програм, лозунгів та інших «інструментів» партійного життя. Але нічого іншого, окрім покращення власного благополуччя, ні комуністи, ні соціалісти України не зробили. У Житомирі всі знають, кому належить готельно-ресторанний комплекс «Гайки», а колишні компартійні функціонери та лідери осередків СПУ та КПУ на Житомирщині сьогодні, м’яко кажучи, не бідують. Вони отримують вищі, ніж пересічні пенсіонери, так звані «персональні» пенсії « за заслуги перед Україною», а дехто встиг обзавестися «про запас» невеличким бізнесом, або ж і нерухомістю. Звісно ж, жирувати, як це роблять нинішні чиновники від усіх «гілок» влади, послідовники марксизму-лєнінізму вже не можуть, але й на бідність, або ж, тим паче, на злидні, жалітися вони не можуть. Ну, а серед молоді України, у середовищі інтелігенції нашої країни, чи, тим паче – підприємців та бізнесменів, ліва ідеологія, яка й досі опирається на вчення Маркса і Лєніна, популярності не здобуває. Якщо точніше – про її існування молодше покоління українців вже й навіть не здогадується. Молодше покоління українців , щоправда, вже не пам’ятає змісту свого часу популярної в Україні книги відомого письменника-публіциста Ігоря Буніча «Золото партії», де розповідалося про мільйони (чи про мільярди) прихованих комуністами та комсомольцями грошей. Більшість житомирян, якщо запитати їх про знамениту «шосту статтю» Конституції СРСР, де говорилося про «авангардну і керівну роль Компартії (КПРС) у радянському суспільстві» про це нічого не пам’ятають. Погано це чи добре – сказати важко, бо «гріхи» та злочини, скоєні у радянські часи, сьогодні цілком співставні із підсумками правління сучасних українських «партій влади», які приводять до керма країни малотямущих, часто – бездарних і авантюрних людей. Страждання і горе мільйонів громадян України представників партій – «ліберастів» зовсім не цікавлять. Тому саме таким політикам, таким депутатам, чиновникам і «прочим» діячам було б корисно нагадати про ліву ідею, про ліві погляди і програми, які можуть і мають право бути присутніми в Україні. Питання лише у тому – коли ж то воно станеться?
“Коли ми разом – ми непереможні!”. Пісня чілійського поета та композитора Серхіо Ортеги.
