Юрій Нікулін був улюбленим актором мого покоління. Створений ним у кінокомедіях образ “балбеса” ще чекає свого ґрунтовного дослідження як уособлення значної частини нашого суспільства другої половини минулого століття. Водночас Нікулін створив на кіноекрані ще чимало переконливих драматичних характерів, в яких неможливо було упізнати клоуна, яким цей актор пропрацював усе своє життя, пише журналіст Микола Несенюк.
Та чи всі ролі були підвладні цій геніальній людині? Що було би, коли Нікуліну запропонували роль Адольфа Гітлера в одному із численних радянських фільмів тих часів із згаданим персонажем? Гадаю, що тут таланту Нікуліна не вистачило. З портретною схожістю проблем би не було, це для акторів нескладно. Але ми все одно бачили би під гітлерівськими вусами та чубчиком обличчя улюбленого клоуна.
Приблизно те ж саме я відчуваю цими днями, коли бачу Володимира Зеленського у ролі головнокомандувача у країні, на яку з дня на день може напасти чи не найпотужніша армія у світі.
Розумом я усвідомлюю, що Зеленський є всенародно обраним президентом моєї країни і має зараз виступити на чолі нашого спротиву агресору. Але що мені робити із враженням від Зеленського-головнокомандувача? Як би я не намагався цього не бачити, але переді мною не той, хто поведе нас на останній бій проти московських поневолювачів, а далеко не найкращий артист художньої самодіяльності, на якого натягнули черговий костюм не за розміром!
Коли простіше – Зеленський у ролі нашого захисника виглядає поганою карикатурою. І нема на це ради! Можна найняти скільки завгодно іміджмейкерів, профінансувати купу телеканалів плюс табун платних блогерів, але і це не допоможе! Ну не піду я у смертний бій услід за Зеленським. Тому що він сам у цей бій не піде! І не тому що боягуз, я теж не із героїв, а тому що Зеленський, на відміну від Нікуліна, який був клоуном-професіоналом – звичайний аматор. І всі його нинішні ролі, включаючи роль головнокомандувача, виглядають як погана пародія!
