Андрій Іванов із Олевська, разом зі своїми земляками – олевчанами вже сьогодні , 1 червня , вирушає у район безпосередніх бойових дій. За словами Андрія, він і його побратими, їдуть до Лисичанська, або – туди, де гаряче. Підрозділ, у складі якого Андрій Іванов вирушає на передній край російсько-української війни, це 30-а бригада, яка у мирний час дислокується у Новограді –Волинському.
«У складі 30-ки я воював у 2014-2015 роках, і якраз там же, на Донбасі. Відчуваю певне задоволення від того, що воюватиму у своєму, наче вже й рідному підрозділі», – каже Андрій.
«Взагалі ми їдемо на передову, на Донбас, де зараз йдуть найзапекліші бої і де, на думку багатьох військових експертів, вирішується доля нашої перемоги, – продовжує Андрій Іванов.
– Скажу правду, в останні дні ми досить потужно, за рахунок наших друзів, багатьох небайдужих людей і волонтерів, зміцнили своє екіпірування і тепер почуватимемося куди впевненіше Проте головний наш потенціал – мотивованість на переможну боротьбу із ворогом, який плюндрує нашу землю, палить, нищить і лютує. Ми налаштовані на перемогу, на те, щоб вигнати окупантів з нашої землі. Звісно ж, усі ми хочемо жити і дуже намагатимемося вижити на цій страшній війні. Безумовно, ми вже заплатили страшну ціну за наше бажання жити по правді, по совісті, у вільній і демократичній країні. Можливо ця ціна буде ще дорожчою, але ми знаємо, за що боремось. Наша перемога, яку ми точно здобудемо, буде сигналом для рішучих змін на краще. Я хочу, щоб усі розуміли і зрозуміли, що так, як у 2005-му, а тим паче, як у 2014-2015 –му, вже не буде. Ми не дозволимо розмінювати нашу перемогу на продовження того безладу, який подекуди триває на наших очах. Кажу про те, що бачив усі ці роки, що бачу і досьогодні. Наша перемога над ворогом, ціна, яку ми платимо за свободу і незалежність, мусить стати рубежем, за яким ми не потерпимо казнокрадства, кумівства та кругової поруки у ході безсоромного розкрадання бюджетів громад, всіляких малих і великих неправд, до яких наших громадян привчила влада. Так – так, мусимо казати правду, якою гіркою вона не була б. І це не просто слова. Адже минуло вже три місяці війни, а таке враження, що чинуші, всілякі пристосуванці, які тільки й навчилися, що вигукувати патріотичні гасла, нічому не навчилися. Вони й надалі вважають, що люди мовчатимуть, що ті ледь не щоденні похоронні процесії у наших містах та селах їх сумління не зачіпають. Бо у них, виявляється, своя війна і своє життя. Втім, поки що залишимо наші актуальні завдання на потім, все ж таки – після перемоги. Бо її треба ще здобути. Поки що дуже дякую справжнім волонтерам – патріотам, які за лічені дні зібрали для нас усе необхідне, чого не вистачатиме на передку. Ми йдемо воювати! Йдемо перемагати і ні на мить не сумніваємося у тому, що рашисти будуть видворені з нашої землі. Ми обовязково повернемося і я переконаний, що наша перемога збудить не лише наш народ, але й багато людей у цілому світі. Так, поки що нам важко, ми напружуємо останні сили, але ми знаємо, для чого це. Тому, кажу «до побачення» і прошу нас дочекатися!» Із перемогою!
