Влітку, 14 червня 2022 року загинув на східних рубежах, боронячи Україну, житомирянин, стрілець 95-ї бригади Роман Бойко. В нього залишились мати, дружина і двоє дітей.
Роман пішов захищати кордони України з початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України.
21 червня за повідомленням пресслужби Житомирської міської ради відбулося поховання Романа Бойка на Смолянському військовому кладовищі з усіма почестями.
«Бойко Роман Володимирович. Житомир попрощався з Героєм, який віддав своє життя за Україну, захищаючи східні рубежі від атак російського агресора», – йдеться у повідомленні.
У житомирському Свято-Михайлівському катедральному соборі також попрощалися із загиблим військовим. Труну із тілом 30-річного загиблого люди зустріли, стоячи на колінах.
«Дуже боляче, адже у нашого захисника залишилася дружина, маленький синочок, батьки. Хочу зазначити, що для нас це вже 76 поховання. Ми не маємо права нівелювати пам\’ять наших захисників. І ми повинні розуміти, що ми як ніколи маємо бути єдиними, згуртованими і маємо бути в єдиній зв’язці у боротьбі за нашу Україну», – з такими словами проводжали в останню путь героя.
«Загинув під час артобстрілу. Він був достойною людиною, яка сумлінно виконувала свої обов’язки. Був справжнім побратимом – міг дати пораду та підтримати своїх. Смерть наших Героїв не залишиться поза увагою нашого суспільства і наших військових. Слава Героям, які поклали своє життя – ніхто не забутий і за кожного помстимося» – сказав побратим загиблого Романа Бойка на ім\’я Артем.
Мати хлопця Галина Миколаївна Бойко розповідає, що Роман пішов добровольцем: «Він був мужнім і завжди був першим». Хлопець ні з ким це рішення не обговорював, сам прийняв рішення і тільки повідомив про це рідних.
Дружина Романа Юлія Ревуцька згадує, що її чоловік побачивши ввечері новини по телебаченню, вже на ранок пішов до військкомату. 24 лютого почалася війна, а вже 26 лютого Роман разом з друзями почали проходити навчання у військовій частині. Після навчання Роман разом з побратимами був направлений до Слов’янську. Він постійно телефонував рідним, хвилюючись чи все з ними нормально.
До війни Роман багато працював, забезпечуючи свою родину. И вже на лінії фронту часто згадував саме мирне життя. Його побратими розповідали, що дуже часто вони говорили про те, що мріють пройтися під ручку зі своїми дружинами в мирному Житомирі по бульвару. Також багато говорили про те, чим будуть займитися після війни. На жаль, цього не сталося. Всі мрії відібрала війна.
