Родина переселенців із Харкова врятувала 17 коней з-під обстрілів та відродила свою кінно-спортивну школу в селі Троянів поблизу Житомира.
Про це розповіла переселенка з Харкова, власниця стайні “Щаслива підкова” Анна Шульга.
За її словами, 17 коней її родина евакуювала з Харкова. Там до початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України Анна мала дитячу кінно-спортивну школу з майже двома десятками коней. 15 років вона займалася іпотерапією і готувала професійних вершників.
“Ми сиділи 21 день у Харкові, – розповідає Анна Шульга. – У коней закінчувалася їжа, але мій чоловік пробував виїжджати та потроху привозити сіно. Те сіно, яке ми заготовляли, на той час залишалося на окупованій території і ми не мали можливості його привезти. Але не це стало головним. А головним стало те, що десь у ста метрах від нас влучили у п\’ятиповерхівку. І це вже стало таким знаком. І я кажу : “Настав час їхати”. Бо другий снаряд впав десь у кінці території стайні, де коні гуляли, але не розірвався. То спочатку першу партію коней та дітей ми привезли у Дніпропетровську область. Потім чоловік повернувся і забрав другу партію в Полтавську область”.
“Коли ми зрозуміли, що на осінь не повернемося додому, а мали 17 коней, то почали їх потроху продавати і дарувати нашим учням, бо утримувати їх було неможливо. Ми почали розглядати західну частину України. Про цю стайню нам розповів наш знайомий, який недалеко також тримає коней. Ми випадково заїхали на Житомирщину і привезли 10 коней”, – каже Анна Шульга.
Серед десяти коней опинився і Фунтик.
“Він 1998 року. Тобто він у нас вже пенсіонер. Старий. Мудрий. І ще й досі намагається мене чомусь навчити. Є також Богема – п\’ятирічна кобила. А Ректор – мій перший кінь. Його я купила у чотирирічному віці. Порода у нього – Українська верхова. Я його брала для розвитку у спортивній кар\’єрі. Навчала його стрибати через перешкоди. Також на ньому вчилися мої перші учні. Але так трапилося, що він отримав травму, яка надалі не сприяє верховому навантаженню. Тобто він може лише гуляти та їсти. Йому вже 21 рік. У нього немає зубів. І я сказала, що до останнього дня він буде зі мною”.
Навчання Анна проводить в окремому манежі. Тренує і дітей, і дорослих.
“Також ми плануємо навесні зробити прогулянки територією, бо тут дуже красиво, – розповідає Анна Шульга. – Ми прокладемо маршрут. Тренування вже проводимо та продовжуємо тримати руку на пульсі спортивному”.
Анна каже, що попри те, що її родина могла виїхати за кордон, все ж вирішили залишитися в Україні.
“У нас була можливість виїхати за кордон. Мій чоловік – багатодітний батько. Тому також виїзний, але – це наша улюблена фраза: “Напевно, ми чи патріоти, чи ідіоти”. Я вважаю, якщо ми народилися в Україні, то це наша земля і нам є тут що робити. Є діти і дорослі, яким ми потрібні. І тому ми лишилися тут. Нехай ми змінилися територіально, але наші двері відкриті для усіх. З якої області вони б не були. Це наша така місія – лишатися тут і допомагати один одному завдяки коням”, – каже Анна Шульга.
