Те, що приїзд відомого українського історика, засновника та очільника історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля до Коростишева стане важливою подією у житті цього славного, із багатою історією міста, можна було не сумніватися. Головна мета очікуваного прибуття Романа Коваля до Коростишева – презентація нещодавно виданої книжки «Коростишів у боротьбі за УНР 1917 -1921». Однак дійсність насправді перевершила уяву та очікування.




Щонайперше, дуже важливим фактором події у Коростишеві, став вибір місця зустрічі жителів місцевої громади із автором щойно створеної книги. Коростишівська публічна бібліотека надвечір 27 січня 2023 року зібрала біля сотні місцевих жителів. Зауважимо, що Роман Коваль прибув до Коростишева не лише із книжкою «Коростишів у боротьбі за УНР 1917-1921», але й із цілою добіркою книжок, які ще раніше готував до виходу і видавав у світ історичний клуб «Холодний Яр». Ще одна «родзинка» зустрічі із Романом Ковалем – присутність на святі (презентація книжки виявилась дуже святковою і урочистою подією для коростишівчан) двох прекрасних митців – кобзаря Святослава Силенка та лірника Михайла Гречкіна. Пісні у їх виконанні стали окремою сторінкою і заслуговують на окремий допис, однак поєднання суто епічних виступів на історично –краєзнавчу тему із музично –поетичним супроводом зробили свою справу: від першої хвилини зустрічі – презентації і до її завершення у залі панувала унікальна атмосфера зустрічі із рідним, воскреслим із памяті, а тому – очікуваним і хвилюючим історичним матеріалом.
Тепер, дещо про зміст щойно виданої книги.



Вона не така й велика – трохи більше, як на сотню сторінок. Однак її зміст видається дуже новаторським і важливим для розуміння історичної «картинки» подій Української революції 1917 – 1921 років. Найпершим чином відзначимо, що читач, взявши до рук щойно видану книгу Романа Коваля, зустріне цілу мозаїку імен та прізвищ, які були відомі дуже невеличкому колу дослідників чи аматорів-краєзнавців. Щонайперше варта уваги публікація про юнаків – артилеристів із Коростишева. Сьогодні, напередодні 105-ї річниці від дня історичної битви під Крутами 29 січня 1918 року, дуже важливо знати, що своєрідну естафету студентів-гімназистів із Києва, які виступили назустріч червоно-більшовицькій кацапській орді Муравйова, досить швидко підхопили півсотні студентів вчительської семінарії із Коростишева. У лютому 1918-го року, вже коли війська Української Центральної Ради змушені були відступити із Києва до Житомира, лави гармашів-артилеристів легіону Січових Стрільців під керівництвом Євгена Коновальця поповнили 37 учнів учительської семінарії у Коростишеві. Дуже непростим був шлях становлення 17-18-річних юнаків (були й такі, які мали лише 16 років) як бійців артилерійської батареї, якою командував також героїчно-легендарний командир Роман Дашкевич (батько майбутнього історика зі Львова Ярослава Дашкевича).



Стартові дні перебування юних семінаристів із Коростишева у лавах січових стрільців виявилися дуже складними, а вже на другий день семінаристи понесли перші кадрові втрати – під час навчального заняття від необережності у поводженні із зарядженою гвинтівкою був смертельно поранений один із юнаків – добровольців. Настрій, як у середовищі семінаристів, так і їх командирів із числа досвідчених старшин Січових стрільців, був кепським. Ніхто із командирів стрілецьких підрозділів полковника Коновальця не дуже хотів брати під свою опіку молодих і зовсім необстріляних вояків. А Роман Дашкевич взяв їх в обслугу гарматної батареї, яка була на озброєнні «січовиків». І, як потім виявилося, не помилився. Юнаки – гармаші досить швидко вчилися і ще швидше мужніли у боях із ворогом. Вже після короткострокового навчального періоду у Житомирі вони беруть участь у боях військ Центральної Ради під Коростенем. Причому – успішних боях. Загалом історія участі коростишівських семінаристів у бойових діях 1918 – 1920 років на теренах Житомирщини, теперішньої Рівненщини та Київщини, дуже цікава та потребує ще детальнішого дослідження. Але слова Романа Коваля про семінаристів із Коростишева слід вже зараз запам’ятати і дуже глибоко осмислити. «Юнаки – артилеристи з Коростишева-роман,тики з гарячими серцями. Їх треба згадувати поряд із крутянцями, адже це одне – золоте ( !)- покоління дітей Української революції».



Слід наголосити, щоРоман Коваль, працюючи над книжкою про участь коростишівців у подіях Української революції 1917-1921 років, зробив епохальний дослідницький крок – він увів цілу палітру імен до уваги, як читачів, так і загалу істориків –краєзнавців. Присутній на презентації книжки «Коростишів у боротьбі за УНР 1917-1921» директор коростишівського народного музею Володимир Слівінський також мав слово і зауважив, що імена та прізвища, що з’явилися на сторінках видання, підготовленого Романом Ковалем, вже давно «просилися» і виринали на сторінках публікацій у місцевій пресі. Однак, консолідуючого, системно-концептуального дослідження про Коростишівщину у легендарні часи столітньої давнини поки що не було. Натомість відтепер мешканці Коростишівської громади мають знати імена Євгенії Барцал- вчительки, яка залишила яскраві і дуже змістовні спогади про національне пробудження в Україні влітку 1917-го року. До речі, під час презентації книжки у залі Коростишівської бібліотеки, було підписано лист-звернення до очільників Коростишівської міської ради щодо увіковічнення постаті Євгенії Брацал у місцевій топоніміці. Такої ж участі заслуговує і Олекса (Лесик) Соколовський – командир повстанського загону із Горбулева, який загинув від підступної кулі більшовика-запроданця 5 січня 1919 року. Загинув тут, на мосту у Коростишеві. Легендарною, але досі забутою видається постать Трифона Міненка - жителя села Стрижівка, який також служив у батареї поруч із гармашами –семінаристами із Коростишева. А далі Трифон Міненко служив хорунжим особистого конвою і охорони Гетьмана України Павла Скоропадського. Ще пізніше воював у складі кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. У 1939-му, коли на Закарпатті утворилася «Карпатська Січ», яка тут же зазнала агресії з боку профашистської Угорщини, Трифон Міненко воював під Хустом та Мукачевим. Імена Юліана Мордалевича, Івана Коцюруби (коростишівського семінариста, який командував пізніше панцерником (бронепоїздом) корпусу Січових стрільців «Гетьман Дорошенко»), Олександра Пилькевича, який власне й командував тими семінаристами – гармашами, що вступили до корпусу Січових стрільців у лютому 1918-го року, мають стати відомими найширшому загалу їх нащадків, що живуть нині і також виборюють волю і незалежність України зі зброєю у руках.
Ще один аспект події, що відбулася 27 січня 2023-го року, слід відзначити дуже поважними і вдячними словами. Йдеться про внесок у справу відродження історичної правди підприємця із Коростишева Максима Коляденка, який , власне, й ініціював роботу поважних авторів та дослідників зі створення книжки « Коростишів у боротьбі за УНР 1917-1921». На кошти, зібрані Максимом, книжка була надрукована, впорядкована і тепер крокує до читачів – земляків. Слід зауважити, що Максим Коляденко зробив ще одну, достойну уваги його ж земляків справу – закупив для по треб читачів Коростишівської публічної бібліотеки щонайменше десяток найновіших книг, які вийшли з ініціативи історичного клубу «Холодний Яр» та його президента Романа Коваля. Це легендарно відома книга Миколи Аркаса «Історія України», дослідження життєвої біографії Миколи Міхновського, дуже популярне в Україні дослідження діяльності легендарного лицаря – полковника Болбочана, книжка про нашого сучасника (нині вже покійного) кобзаря Тараса Силенка, також унікально новаторська історична праця «Жінки у визвольній боротьбі». Погодьтеся, подарунок для бібліотеки від Максима Коляденка – достойний уваги меценатський вчинок, який має важливе значення для нинішнього покоління коростишівчан. І загалом, місто, яке виростило, виховало когорту таких славних імен, згаданих вище із багатьох причин, достойне поваги, шани і любові. Ось так, і не інакше.