Поки триває велика робота з документуванням злочинів, скоєних росіянами в Україні, у якій ми також беремо участь, роковини повномасштабного вторгнення каталізують показові рухи на геополітичній шахівниці.
Складається враження, що наближається вирішальний момент для долі України, можливо навіть кінець війни, адже росія путіна шукає вихід з катастрофи та поразки, а Захід – і це дуже помітно – завершує період нерішучості в Європі та відкриває момент напруги у стосунках з Китаєм.
Дійсно, мир є та повинен бути можливим, але війну неможливо архівувати, як закриту справу, тільки «справедливий» мир може насправді закінчити її. Маємо розуміти, що «справедливий» мир не настане, поки агресор окупує території, і неважливо, скільки референдумів він там провів чи збирається провести.
І ще: поки нам зручно буде «архівувати» війну, якою буде доля українців, які живуть на окупованих територіях?
З 2014-го року Крим знаходиться під російською окупацією – саме таким є визначення Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду для періоду, що почався від анексії, яка відбулася у березні 2014 року. З того часу почалися скрутні часи для всіх тих, хто, наприклад, не відмовився від українського громадянства (припустимо, що вони могли це зробити).
Дискримінація кримських татар має більш ніж достатньо доказів для Прокурора Міжнародного кримінального суду, який під час досудового розслідування знайшов необхідні підстави для відкриття розслідування як щодо воєнних злочинів, так і щодо злочинів проти людяності, оскільки зафіксовані численні випадки переслідування цієї мусульманської меншості.
Ця ситуація підлягає також розгляду і в Європейському суді з прав людини (міждержавна заява), а також у кількох спеціальних процедурах в ООН.
Прийняти сьогодні те, що росія путіна хазяйнує на окупованих територіях означає поставити під жорстокий удар ті групи населення, які як кримські татари, можуть бути, навіть тільки потенційно, в опозиції до окупантів.
Через це, не зважаючи на результат перемовин, потрібно твердо усвідомлювати наслідки «несправедливого» миру, і ця позиція не може не бути перш за все меседжем міжнародних судів, завданням яких є висвітлення ситуації в Криму, демонстрація неприйнятності для світу становища на окупованих росіянами територій.
Питання Криму та кримських татар гостро стоїть вже роками, відтак поступ на рівні судової системи є необхідним, а насправді ми бачимо зворотне – актуальність теми ніби згасає.
Крим є одним з фундаментальних елементів перемовин про мир: якщо за злочини в Криму не буде правосуддя, буде неможливо досягти дійсно справедливого миру на решті територій України.
За боротьбою та жертвами кримських татар повинні послідувати вироки злочинцям – тільки у цьому випадку можливо розпочати перемовний процес, в якого може бути паритетний результат, тобто такий, в якому не буде прогалин безкарності для винних у воєнних злочинах не тільки у Криму, а й по всій країні.
Акілле Кампанья та Олексій Ясюнецький очолюють та координують міжнародну роботу із захисту інтересів українських жертв основних міжнародних злочинів.
While the huge effort continues to document the crimes perpetrated by the Russians in Ukraine, the eve of the anniversary of the invasion catalyzes visible moves on the geopolitical field.
The impression is to approach a pivotal moment for the future of Ukraine, perhaps the end of the war, with Putin’s Russia seeking a way out of the disaster, the defeat, and the West – ostensibly – the end of the insecurity sweeping Europe and of tensions with China.
However, though peace is and must be possible, a war cannot be archived like a file, and only a ‘just’ peace can bring it to an end. Peace shall never be ‘just’ if the aggressor conquers land as a result of it, regardless of how many referendums can he organize.
Further to that, while we comfortably ‘archive’ the war, to which destiny would the Ukrainians living in the occupied territories be abandoned?
Since 2014 Crimea is under Russian occupation – that is the condition according to the Office of the Prosecutor of the International Criminal Court since March 2014’s annexation – and since then the ordeal ensued for all those who did not waive Ukrainian citizenship (provided that they succeeded in doing so).
The discrimination of the Tartars has easily reached the gravity threshold for the Prosecutor of the International Criminal Court, who in the preliminary examination stage found the grounds to launch and investigation for war crimes and crimes against humanity – that is a mass of persecution acts against this minority.
The matter is under examination, as well, by the Court of Strasburg (interstate application), besides being the subject of many special procedures before the UNs.
Accepting today that Putin’s Russia rule on the occupied territories means to fire a ‘kill shot’ to all the groups, like the Tatars, who for any reasons could even just appear as opposers.
For these reasons, whatever the negotiations’ outcome might be, we believe that a deep understanding be necessary of the consequences of an ‘unjust’ peace and such understanding must come from the international tribunals that are entrusted with shedding light on Crimea, so as to show the world the unacceptable situation of the territories occupied by Putin’s Russia.
Crimea and Tartars’ issues have been enduring for years, a step forward in the judicial review of these cases is long overdue, even if their impact in the news seems to be fading.
Crimea is essential to peace talks: unless justice is done now on the crimes perpetrated in Crimea, no just peace in the rest Ukraine will ever be possible to attain.
Only by crediting the sacrifice of the Tatars it is possible to direct negotiations to a fair outcome, that at minimum does not imply bubbles of immunity for those responsible of the crimes committed not only in Crimea but also across the rest of the country.
Achille Campagna and Olexiy Yasyunetsky are leading a coordinated international effort to assist the Ukrainian victims of core international crimes.
