У Довбиші є інтернат, де вчаться дітки з неврологічними відхиленнями. Якось один хлопчик із цього інтернату дуже зголоднів і заліз через відчинену кватирку до місцевого багатого бізнесмена. Дитина з\’їла пів буханки хліба, один оселедець (на столі їх було два), а гроші, які лежали поруч, – 50 гривень – не взяла… Пізніше, на суді, хлопець розказав, що, хоча поїв, але все одно ще хотів їсти. Але залишив господарям другу половину буханки хліба та другого оселедця, бо що вони будуть їсти, коли пізно повернуться додому.
Бізнесмен дізнався, хто лазив до його помешкання. Він подав на хлопця в суд, звинувативши останнього, що той украв у нього тисячу доларів – величезні на ті часи гроші.
На суді хлопець розкаявся, просив пробачення, казав, що дуже хотів їсти, не міг терпіти, але заявив, що ніяких грошей не брав, згадав навіть ту 50-ку гривень, що лежала на кухні, і яку він там залишив.
На щастя, судила дуже порядна жінка-суддя. Вона, зрозумівши ситуацію, відчитала безсовісного бізнесмена, налякавши того, що розбереться, де він узяв ту вигадану тисячу доларів. Суддя виправдала голодну дитину, обмеживши покарання зауваженням і попередженням, щоб більше так не робив. А бізнесмен залишився без компенсації за з\’їдені дитиною оселедець та пів буханки хліба.
Пройшли роки, але цю історію не забувають мешканці Довбиша, вона “живе” у селищі, нагадуючи місцевим про голодну дитину, безсовісного бізнесмена, тисячу доларів та природню справедливість…
