Сьогодні у Польщі проходять вибори до сейму, їхньої Верховної ради.
Існує велика загроза для україно-польських стосунків, якщо до влади прийдуть польські націоналісти, а вони мають шанси.
Свою думку про це висловив відомий інтелектуал Вадим Василенко:
Польські вибори, які стартували сьогодні, на жаль, мають усі шанси вибудувати ще один (їх і так уже не злічити) бар’єр, який не скоро вдасться подолати.
Як полонофілу мені це страшно болить, бо прірва, яка дедалі розростається між справді братніми (якщо згадати стару польську легенду про Чеха, Ляха і Руса) народами, не несе нічого доброго.
Голоси польських націоналістів (не «метафоричних» на кшталт українських – «Свободи» чи «Правого сектора», бо вимагати говорити українською чи вивести з України російський чорноморський флот – це ще не націоналізм!), а реальних (нехай і популістів) доповняться голосами польських фашистів (теж цілком реальних: з антисемітизмом, українофобією, гомофобією, запереченням Голокосту й іншими «чудесами», позиченими в старої Польщі Дмовського – можливо, лише без Берези Картузької – концтабору для українців, але це ще не точно).
Українське не-знання й не-розуміння Польщі (а часто дуже наївне уявлення про неї) сьогодні як ніколи дається взнаки: і коли президент України іде у Львові вшанувати польських «орлят» (які загинули в бійні за «польський Львів»), – це ніякий не крок до примирення, а ще більше розпалення польського апетиту (на тлі актів знищення українських пам’ятників і дедалі огиднішої українофобії – від жартів про українок на Польському радіо до убивств у поліційному відділку.
Розгублені українські біженці не розуміють, чому їх змушують вибачатися за Волинь 1943-го, про яку вони вперше чують…). Український політикум (як і українці, що подалися до Польщі в пошуках безпеки чи кращого хліба) наївно сподіваються, що якось минеться і знову буде як було, але все вказує на те, що не минеться, а щодо того, як було – цілком таки може бути (але явно не в його кращій версії). Словом, тримаю кулаки (як атеїст – не можу помолитися) за Польщу і за притомних поляків: хай не повториться це історичне дежавю.
