Жителька села Глибочок Житомирського району Марина Шиманська 1 січня відзначила 100-річний ювілей.
Марина Шиманська народилася в селі Берестівка. До села Глибочок переїхала 50 років тому, коли вийшла заміж вдруге. Жінка й досі пам’ятає Голодомор. Розповідає, що в них родина була велика, 6 дітей, а їжі на всіх не вистачало. Їли невеликими шматочками те, що зміг купити батько.
“Якось граємося, коли хлопчик біжить років чотири-п’ять. Каже нам: “Ой, боже, дайте мені кусочок хліба”. А я кажу: “В нас немає. Я теж хочу хліба. Ми голодні теж”. Я пішла, а цей хлопчик пішов геть. У повітці ми гралися, де сіно складали. Коли рано приходить той батько, що та повітка, де ми гралися. До мого батька каже: “Харку, ходи хлопчика хоронить. Хлопчик помер”, — пригадала Марина Шиманська.
Про початок німецько-радянської війни жінка розповіла як про неочікувану подію. Тоді повз село, де вона жила, проїхали німці на танках, стріляли.
“Тоді ж не було цього, що з неба стріляють, а було з рушницею, рушницями стріляли. До Німеччини забирали, а потім убивали. Ями повикопували, як привели до цієї ями, то вони в ту яму б’ють, скидають людей”, — розповіла жінка.
Марина Шиманська закінчила 5 класів школи і з дитинства працювала в колгоспі. Після війни, говорить, сіяли льон.
“Стелили цей льон, а ми потім збираємо його, у пучечки ставимо ковпачки, — пригадує жінка. — І він висохне. Потім звозили його, на заводи відправляли. І такі плаття шили гарні, все таке гарне шили. Таке, як візьмеш, то таке там м’якеньке. То сорочки, то все. Ой боже, як же було добре! А зараз все йде таке кошлате, що спати не можна”.
Пам’ятає Марина Шиманська і день, коли проголосили Незалежність України.
“Радість така була, боже! По вулиці йдуть, співають, молоді хлопці, дівчата. Співають, збираються. То такий вискіт був, що співами-співами. Не те, що зараз, плачем”, — сказала жінка.
Зараз Марина Шиманська живе із 77-річною донькою Тамарою.
Марина Шиманська розповідає, що вони із дочкою, як і більшість українців, намагаються допомагати ЗСУ.
“Даємо їм, що маємо. Даємо їм їсти, яка копієчка лишня — віддаємо. Я казала дочці: “Віддай гроші, я получу пенсію. Дай на війну грошей. Може картоплю будуть ходить збирати, як колись збирали. То дай це відро картоплі. Даємо, що в кого є “, — сказала 100-річна жителька Житомирщини Марина Шиманська.
