Мені не цікаво, скільки вбито російських солдатів під час битви за Адіївку. Мене хвилюють наші втрати, скількох ми залишили там – поранених і кинутих – на поталу ворогу.
Не треба пояснювати, що у ворога перевага в артилерії і КАБах, а у нас немає снарядів і немає своїх керованих бомб.
Треба пояснювати, чому за десять років війни ми не побудували заводи з виробництва снарядів, чому наші КАБи – розроблені ще 2015 року – досі не виробляються. Чому наші далекобійні дрони не знищують щодня авіацію ворога на аеродромах.
Не треба казати, що нам нікуди відступати, бо нові оборонні рубежі не готові. Треба питати, чому не готові?.. Треба карати тих, хто не робить те, що має робити.
Не треба скаржитися, що не вистачає солдатів. Бійців треба берегти – тоді їх буде більше. Мобілізацію треба проводити чесно, а не ховати своїх дітей від війни. Треба призначати командувати військами тих, кому війська довіряють.
Треба правильно ставити питання. І давати правильні відповіді.
