22 роки тому 22 лютого йшов сніг… Було холодно… Ми хоронили нашого друга Юрка Гудзя, мандрівного письменника, художника, історика. Він не був схожим ні на кого. Мав свою філософію життя. Умів радіти й дарувати радість друзям.
З його смертю радості стало значно менше. Але в пам\’яті лишилися: равлики, мальовані на клаптиках паперу, чи полях літературних журналів; червоні яблука, які підносив, як найкоштовніший дарунок; добрий, аж дитинний погляд; його остання книга “Замовляння невидимих крил” і багато гарних моментів, які доля дарувала нам з друзями в Житомирі.
З листом, написаним 31 липня 1997 р., Юрко надіслав фото й написав: ” Висилаю знімок з Романівської весни. На ньому ми схожі на якихось чудернацьких перелітних птахів: Славко ось-ось має злетіти, Ти все вагаєшся, підставляєш порожню долоню під краплі світла, дощу, я підбадьорую Тебе=Світлану Штатську, мовляв, не бійтеся, беріть приклад зі Славка, це зовсім не страшно, це лиш спершу, коли відриваєшся від землі, трохи боляче. Згодом звикните. Наш політ лиш починається.
Ось тільки не зрозуміло куди: чи то з вирію вертаємося, чи відлітаємо туди… Ніщо не зчезло, не пропало, не забулось і не збулося. Може тим і вбереглося від руйнування…”
Юрко зі Славком Гончаром уже давно відлетіли в Ирій і лише пам\’ять зберігає їхні образи. Ми зі Світланою Штатською Світлана Гресь ще підставляємо долоні під краплі світла, пишемо вірші, живемо своє життя.
Поки живемо, пам\’ятаймо тих, хто уже в інших вимірах. Вони були нашим минулим.
Друзі, згадаймо сьогодні нашого Юрка Гудзя. Нехай буде легко його світлій душі!
