Три міфи, в яких живе військово-політичне керівництво України:
1) США хочуть зупинити війну.
2) Китай хоче зупинити війну.
3) Путін хоче вийти з “конфлікту” та “зберегти обличчя”.
Поки наше керівництво перебуває в полоні цих міфів, ніхто не буде переводити економіку на воєнні рейки, не закуповуватиме і не вироблятиме озброєння, ніхто не реформуватиме держапарат та армію.
Навіщо це все робити, якщо весь світ хоче закінчити війну? Адже війна має закінчитися сама собою. Весною. Ну, може влітку. Ну, до виборів у США точно? Або одразу після…
Скажіть мені – навіщо путіну закінчувати свою кампанію? Мобілізація в росії набула ринкового характеру.
Виробництво озброєнь вийшло на крейсерську швидкість. Воєнна економіка стала рушієм економічного зростання та ростом добробуту населення. Навіщо путіну зупинятися?
Навіщо взагалі бандиту зупинятись там, де його ніхто не зупиняє? Чому бандит повинен відмовитись від того, що він може легко взяти? Якщо його зустрічають гладким асфальтом та сяйними фасадами дитячих садочків. Якщо наші військові не мають чим його зупинити.
Чи може час нашому керівництву змінити світогляд і зрозуміти, що ніхто не витягне нас із цієї війни, крім нас самих? Будівництвом полів для міні-футболу ворога не зупинити. Саджанцями кленів гостролистих та цибулями тюльпанів ворога не зупинити. Зупинити ворога можна тільки силою – дронами, мінами, які ми можемо виробляти самі в необмеженій кількості.
Невже і після харківського ворожого наступу наш держапарат продовжить витрачати суспільні ресурси на благоустрій та озеленення?
