Коли приїжджаєш до невеличкого й віддаленого від центру громади с.Тростяниці Устинівського старостинського округу Малинської громади, то всі в один голос направляють до обійстя місцевої вишивальниці — Любові Ільїної.
«Та в неї там справжній музей, усе потопає у вишивках, ідіть помилуйтеся, поговоріть з нашою Любою», — кажуть селяни.
Жінка справді дуже давно полюбляє вишивати. І не дивно, що все її помешкання потопає в різнобарв\’ї поліських вишитих різнокольорових орнаментів — рушників, серветок, наподушників, скатертин. Тут і ікони, і по-своєму особливі поліські орнаменти, які дорогі серцю пані Людмили. У кожну роботу жінка вкладає всю себе, бо за улюблене заняття завжди сідає з хорошими думками й настроєм…Скільки в її доробку робіт, точно не знає, бо вишиває давно, а будинок її нагадує справжній музей української старожитності й вишиваної справи.
Народна мудрість гласить: «Вишиванка – це не просто одяг, це символ нашої національної гордості та єдності. Кожна вишиванка – це мелодія ниток, що розповідає історію нашого народу. Вишиванка – це візерунок нашої душі, втілений у тканині.
— Це нелегке захоплення «лікує» від щоденних стресів, проблем, негараздів, надихаючи на нові плани, мрії, пришвидшує омріяну Перемогу. Справжній цілющий бальзам для душі та нервової системи, — сказала талановита майстриня-вишивальниця.
Староста Устинівського старостату Валентин Кириченко з гордістю розповів, що на території старостинського округу, що нараховує 7 населених пунктів, проживає чимало майстринь-вишивальниць: Валентина Білоус, Тетяна Андрусевич із Устинівки… Але роботи Людмили Ільїної вирізняються особливою тонкістю, майстерністю, професіоналізмом.
— Побільше б таких класних і довершених робіт, від яких віє радістю, щирістю, добротою й любов\’ю до України, — підсумував Валентин Васильович.
