Німецька окупація Києва під час Другої світової війни мала трагічні наслідки для міста та його мешканців. Після захоплення Києва німецькими військами 19 вересня 1941 року Київ став центром адміністративної структури окупантів — Генеральної округи Київ у складі Райхскомісаріату Україна. Незважаючи на надії деяких киян, які не евакуювалися, на «м’якішу» окупацію за зразком німецької адміністрації 1918 року, реальність виявилася значно жорстокішою.
На початку окупації місцеві жителі спробували зберегти культурне та освітнє життя: відкривалися українські школи, працювали театри, музеї. Проте згодом мешканці Києва зіткнулися з політикою терору: почалися масові репресії, голод і примусове вивезення молоді до Німеччини на роботу. Одним із найжахливіших символів німецької окупації став Бабин Яр, де впродовж короткого часу відбулося масове знищення євреїв, а згодом і представників інших національностей, радянських військовополонених, підпільників і цивільного населення. За період окупації тут було вбито понад 100 тисяч осіб.
Окрім терору, місто сильно постраждало від бомбардувань. На початку окупації радянські диверсанти, які залишилися в місті, організували масштабні вибухи, зокрема підриваючи центральні будівлі, що призвело до ще більших втрат серед мирного населення. Згодом, перед відступом німецьких військ, значна кількість киян покинула місто разом із ними, боячись репресій з боку радянської влади, що відновлювала контроль над Києвом.
6 листопада 1943 року Київ був звільнений Червоною армією, але повоєнне місто залишилося зруйнованим, із величезними людськими втратами та психологічними травмами від наслідків війни й окупації.
